Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян
— А чом би й ні? Незадарма ж мені стовбичити в цьому фашистському раю і читати щоранку хвалькуваті передові «Фолькішер беобахтер» про те, що скоро німці створять велику Німеччину і завоюють увесь світ, — жартома відповів Василь.
— За всіма джентльменськими кодексами годилося б відзначити такі успіхи! — недвозначно натякнув генеральний консул.
— Хоч сьогодні — або шикарна вечеря в ресторані, або дюжина віскі зараз!
— Краще вже дюжина віскі, а то в німецьких ресторанах подадуть замість біфштекса капустяні котлети.
— Буде виконано! — Василь заплатив в американській крамниці за дванадцять пляшок віскі і, сказавши продавцеві, що програв містерові О'Кейлі заклад, наказав віднести їх консулові.
О'Кейлі мав рацію: в комерції Василь досягнув великих успіхів. Його прибутки побільшувалися з кожним днем. За короткий час він встиг через капітана танкера переслати близько тридцяти п'яти тисяч доларів Джо Ковачичу — його частку в прибутках — і стільки ж лишив собі. Це крім трьох відсотків, які переказувала компанія на його поточний рахунок у нью-йоркський банк. Втім, витрати Василя також побільшувалися, — він жив розкішно, що потребувало великих грошей: займав цілий особняк, мав трьох служників, добре одягався, виписував з Парижа сукні для Лізи, щомісяця платив фрау Браун обумовлену суму, а після зустрічі з «батьком» подавав ще відчутну матеріальну допомогу обом підпільним групам.
Повернувшись до Берліна, Василь зустрівся з Вебером на конспіративній квартирі, повідомив, що скоро будуть друкарські шрифти, і попросив влаштувати побачення з майором із генерального штабу, відрекомендувавши йому Василя під вигаданим прізвищем, а також зустріч з керівником другої підпільної групи, майстром Германом. На прощання Василь дав Веберові десять тисяч марок.
Ганс Вебер був людина ретельна й пунктуальна. Наступного дня він познайомив Василя з майстром Германом. Відрекомендувавши їх один одному, зразу ж пішов.
Майстер Герман говорив повільно, немов обмірковуючи кожну фразу, і уважно прислухався до слів співрозмовника.
— Мені давно сказали про ваш приїзд у Берлін, — почав він, — однак я не пробував встановити зв'язок з вами, вважаючи, що це незручно. Був певен, що ви самі розшукаєте мене, якщо схочете… У нашій групі тридцять п'ять душ. Усе це перевірені і цілком надійні люди, — вони скоріше підуть на смерть, ніж зрадять. Крім активних членів групи, у нас ще понад сто чоловік, які співчувають і допомагають нам. Групу нашу поділено на п'ятірки, кожен із членів п'ятірки знає в лице тільки свого керівника. Керівники п'ятірок, у свою чергу, знають одного з керівної трійки. Якщо одна ланка зазнає провалу то, сподіваємося, вціліють інші, і організація зможе діяти далі. На жаль, робимо мало, але поступово зміцнюємо сили для майбутніх битв, бо певні — такий час рано чи пізно настане…
Він замовк, і Василь подумав, що майстер Герман багато чим відрізняється од Вебера, хоча обидва вони чесні, ідейні люди, які поставили перед собою одне й те саме нелегке завдання — врятувати Німеччину від ганьби, якою її покрито. Вебер був набагато освіченіший і підготовленіший, ніж Герман, зате в майстра були ясні погляди, глибока віра в майбутнє і рішучість.
— Я дуже радий, що познайомився з вами, і готовий допомогти вам усім, чим тільки зможу, — сказав Василь.
— Вже те, що про наше існування знають люди, з якими зв'язані ви, — велика підтримка для нас; отже, ми не самотні! — відповів майстер Герман. — Звичайно, від допомоги ми не відмовимося. Наше головне завдання — згуртувати бойову, добре законспіровану організацію. Надходять сімнадцяті роковини Жовтневої соціалістичної революції в Росії, нам хотілося б відзначити цю дату — випустити бойові листівки, поширити їх на заводах і фабриках хоча б у Берліні, підтримати бойовий дух німецького пролетаріату, нагадати, що Жовтнева революція — наша революція. На жаль, у нас нема ні друкарського шрифту, ні паперу, а часу лишається зовсім мало. Наша заповітна мрія — випускати підпільну газету, довести всім — друзям і ворогам, що німецький пролетаріат живе і діє. Багато чого ще хотілося б зробити, але наші можливості не відповідають нашим бажанням…
— Скажіть, товаришу Герман, як ви ставитеся до, групи Вебера, чи не хотіли б ви об'єднатися з нею?
— Дуже відрадно, що є група, яка складається виключно з ліберальної інтелігенції. Це свідчить, що не тільки робітники, але й усі чесні німці борються проти фашизму. Ми погодилися б об'єднатися, але, звичайно, на певних умовах. Однак вони на це не підуть — вважають себе за окрему групу!.. Краще вже ми встановимо з ними тісніший зв'язок і діятимемо узгоджено, — відповів майстер.
— Сподіваюсь, незабаром мої друзі дістануть для вас друкарський шрифт, а може й папір. Не знаю, чи відомо вам, що я комерсант і заробляю чимало грошей, — можу допомогти вам і грошима з власних коштів. Ось поки що невелика сума. — Василь вийняв з кишені пачку грошей і поклав перед Германом. — Тут десять тисяч марок, вони вам напевно знадобляться.
— Гроші справді знадобляться… Ви ж знаєте, які тепер у нас заробітки. Лозунг — гармати замість масла — і досі діє… Дякую…
— Дякувати не треба, ми робимо спільну справу… Знаєте, товаришу Герман, дуже важливо мати своїх людей на всіх заводах і фабриках — особливо на тих, що виробляють зброю, на залізниці, добре б і у військових частинах. Але це — справа майбутнього. Щодо вашого ставлення до групи Вебера, — вам видніше. Я можу сказати тільки одне: у вас і так мало сил, не варто їх розпорошувати. Подумайте про це!
Домовившись про час і місце наступних зустрічей, вони розійшлись.
Того ж дня оберштурмбанфюрер Отто Лемке з'явився до Василя.
— Все гаразд, дорогий Лемке, — поспішив втішити його Василь. — Можете їхати до Женеви. Зайдете в банк, покажете мою записку, і у вас приймуть гроші під девізом, який ви назвете. Візьмуть на схов і коштовності. Я про все домовився, не називаючи вашого прізвища. Якщо вам з якихось причин не пощастить поїхати до Женеви, то я візьму на себе цю місію під час своєї наступної поїздки туди.
— Та навіщо завдавати вам клопоту! Поїду сам — це мені неважко!
