Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

— Такий спосіб перекачування бензину нас не влаштовує, — сказав синьйор Мачареллі.

— Що ж ви пропонуєте? — Василь був трохи спантеличений цією заявою італійця на самому початку переговорів.

— Коли ваші танкери прибудуть у Гамбург, переадресуйте їх в один з італійських портів. Ми вкажемо в який! — відповів той.

— А це, на жаль, не влаштовує нас! — досить різко сказав Василь. — Ви хочете завдати нашій компанії чимало неприємностей, афішуючи, що ми і далі постачаємо Італії пальне навіть тоді, коли почнеться воєнний конфлікт між вашою країною та Абіссінією і сенат Сполучених Штатів прийме закон про нейтралітет та невтручання?.. Ні, це неможливо!

— Ну, хто дізнається про це? Перепишіть судові документи. Можна поміняти навіть прапор, під яким ваші танкери прибудуть у Гамбург, і край, — наполягав Мачареллі.

— Танкер — не куряче яйце. Його не перефарбуєш і в кишеню не сховаєш. Ні, наша компанія на це не піде. Ми згодні постачати вам бензин і мастила, навіть коли виникне воєнний конфлікт, але тільки франко-порт Гамбург.

— А ціни? Як буде з цінами? Ви уявляєте, скільки коштуватиме нам галон бензину, якщо ми фрахтуватимемо танкери і перекачуватимемо в них бензин? Яку скидку ви могли б нам запропонувати?

— Ніякої. Вести з вами будь-які переговори про ціни я не можу. Не маю на те повноважень. Неофіційно можу сказати, що компанія не тільки не збирається зазнавати збитків на незаконному постачанні вам пального, але має намір заробити на цьому. Інакше яка рація нам ризикувати? У нас покупці знайдуться, а от літаки дуче не піднімуться в повітря без бензину, а танки не підуть по африканських просторах. Перемога над Абіссінією дасть вам безліч вигід, і, якщо ви хочете їх мати, доведеться трохи поступитися і платити за наш бензин справжню ціну. — Василь говорив усе це з важким серцем: либонь, ніколи ще роль гендляра не була йому така огидна, — наживати гроші на війні!..

— В такому разі я мушу зв'язатися з Римом і порадитися з директором компанії! — сказав Мачареллі.

— Робіть, що вважаєте за потрібне. Єдине, про що я вас проситиму: в телефонній розмові з Римом не називайте нашу компанію і моє прізвище!

— Не турбуйтесь! — Італієць зам'явся. — Містере Кочеку, чи не краще нам домовитися з вами?

— Про що?

— Про ціну на бензин.

— Я ж сказав вам, що не уповноважений вести переговори про це.

— Ми з вами ділові люди і можемо говорити діловою мовою, — сказав італієць, нахиляючись до Василя. — Не маючи повноважень вести переговори про ціни, ви, як довірена особа компанії, можете вплинути на свого хазяїна і добитися для нас деяких пільг, зважаючи на ситуацію. Хай компанія зробить нам невелику скидку або принаймні продає бензин за колишню ціну. В першому випадку ви матимете два відсотки від загальної суми скидки, в другому — піввідсотка. Оскільки ми збираємося купувати у вас пальне у великій, дуже великій кількості, ці відсотки становитимуть солідну суму… Згодні?

— Ні, у нас не заведено діяти за спиною патрона, та і я доволі багатий, щоб не вдаватися до сумнівних способів наживи.

— Куртажні завжди в усьому світі вважалися законним заробітком, — сказав синьйор Мачареллі.

Василь удав, що не почув цього.

— Отже, ви зв'яжетесь з Римом і дасте мені остаточну відповідь. Коли можна сподіватися її?

— Гадаю, завтра в цей час.

— Синьйоре Мачареллі, може, зараз, коли ми закінчили ділову розмову, вип'ємо чого-небудь? — Василь відчинив буфет і дістав пляшку вина.

— Дякую, я не маю звички пити спиртне вдень. — Синьйор Мачареллі манірно вклонився і пішов.

Він подзвонив другого дня точно у визначений час і попросив ще два-три дні для остаточної відповіді.

Того ж дня, увечері, вийшовши з Лізою з готелю, Василь побачив «батька» і не встиг опам'ятатися, як той помахав рукою, щось гукнув і швидко підійшов до них, немов дивуючись і радіючи випадковій зустрічі з давнім знайомим.

— Ось уже третю годину стовбичу на вулиці, чекаючи на вас, — сказав він, понизивши голос.

— Ви б зайшли до нас у номер. — Василь одразу ж помітив, що «батько» не зовсім вичуняв після хвороби.

— Я думав, що незручно так просто завітати до вас у готель. Ви, любі діти, повинні знати, що Женева стала центром світового шпигунства ще з часів першої світової війни і лишається такою і досі. Тут роєм рояться розвідники всякої масті та рангів, тож обережність не завадить. Я майже певен, що за тобою стежить якщо не п'ять пар очей, то чотири напевне. Вони багато б дали, щоб довідатися, які переговори веде цей американець з представником італійської нафтової компанії!

— Ви й це знаєте? — здивувався Василь.

— Ну, голубе, якщо я не знатиму таких простих речей, то гріш мені ціна в базарний день!.. Добре, не будемо більше говорити про це. Зайдімо краще в якесь малолюдне кафе, повечеряємо, побалакаємо — там ніхто не заважатиме, — запропонував «батько» і повів Василя з Лізою в кафе недалеко від Палацу націй, де звичайно збиралися журналісти.

Сіли за мармуровий. столик, «батько» замовив розкішну вечерю і дві пляшки дорогого вина. Коли гарсон подав усе, «батько» звернувся до Василя і Лізи:

— Ну, розповідайте тепер про своє життя-буття. Що, крім бажання познайомитися з синьйором Мачареллі, спонукало вас приїхати в це місто банків і страхових компаній? Василю, невже ти так розбагатів, що надумав покласти свої капітали в швейцарський банк?

— Не свої капітали, а гроші оберштурмбанфюрера Отто Лемке, — відповів Василь і розповів про свої справи в Берліні.

— Якщо есесівець ласий до грошей і наважився на відверту розмову з тобою, — не бійся, купи його на пні. Але важливих доручень до пори до часу не давай, — він знадобиться в майбутньому!.. Підтримуючи зв'язок з Гансом Вебером, неодмінно познайомся з керівником другої групи підпільників і допоможи йому. Нам відомо, що та