Тамплієри - Сергій Вікторович Жадан

передпліччі.

Сонце займається над покрівлями передмість.

Я звик до радості на твоєму обличчі —

хто про неї ще тобі розповість?

Діти вертаються надвечір з навчання.

Нічного дощу обережне втручання,

запах літа з мансард і горищ.

Я так люблю твоє дихання і мовчання,

що слухаю тебе навіть коли ти мовчиш.

Як бути в місті, яке обступила облога?

В сутінках тебе торкає тривога,

в темряві все видається таким близьким.

Є лише одна книга. Вона про бога,

але написана невідомо ким.

Я люблю твоє волосся в нічному вітрі.

На голоси із веж озираються звірі.

Рветься бузок із торф'яних узбіч.

Світ обмежується тим, у що ти віриш.

Світло вигадали, аби закінчити ніч.

Кожен, хто прийде сюди, винесе, скільки зможе.

Я знаю, що, згадуючи, ти будеш згадувати лише хороше.

Приручені, мов тварини, середні віки

охороняють нас, стаючи на чати.

Світ створено так, щоби нам було що втрачати:

цей ліс, цей голос, лівий берег ріки.

2. Що з ними буде, коли вони всі повернуться?

Що з ними буде, коли вони всі повернуться?

Стерті, мов зуби тварин, камінні вервиці,

зморшки довкола очей — глибокі, як ріки в березні.

Справжня віра виростає з єресі.

Доки вони волочаться палестиною,

сонце над ними горить золотою пластиною.

Торкайся святої землі обгорілою шкірою.

Війна за нові території завжди пов’язана з вірою.

Коли вони повернуться, коли роззброяться,

коли вони відстояться в чорній хроніці,

поруч із ними залишаться найбільш віддані.

За війною найкраще спостерігати на відстані.

Їм ще згадають усе, що сьогодні не має значення,

на них ще посиплються зречення та звинувачення,

їх ще зроблять винними в усьому, що нині діється,

їм ще влаштує трус небесна митниця.

А доки вони полохають небо знаменами,

лишаються непереможними та безіменними,

знають, що все недарма, що все по справедливості.

Чим далі війна, тим більше потрібно сміливості.

3. Ще по зимі лежать померлі в озерах

Ще по зимі лежать померлі в озерах,

ще в кожному поцілунку може ховатись хвороба,

а вони вже шліфують камені по кар'єрах,

і озивається порожньо кам’яна утроба.

Ще вуста після голоду такі солоні,

хтось і далі залишається у полоні,

а вони тягнуть каміння до міста, волочуть пісками,

відбудовують вулиці збитими в кров руками.

Тешуть каміння, тешуть, змінюють краєвиди,

ламають повітря, переінакшують світло,

роблять цей світ таким, щоби його можна було любити,

щоби в ньому було не так безнадійно й підло.

Всім, хто лишився жити після тяжкого мору,

всім, хто зберіг свою радість і непокору,

кожному, хто вцілів під важкими зірками —

вони відбудовують місто збитими в кров руками.

Муровані ними стіни, віконні рами,

зведене риштування, міцні канати.

Сонце стоїть над мулярами й каменярами.

Ще стільки часу, щоби все це порятувати.

Інформація видавця

Зміст

6 Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі 8 Як ми будували свої доми? 12 Міста будували з сонця і глини 14 В місті з’явилися невідомі святі 18 Цього літа всі полюють акул 20 Другий рік місто косить чума 22 Кидай мертвих за борт 26 Провидіння завжди стереже 28 Кнопочна нокіа. Єдина родина 30 В ґетто ніхто не святкує різдво 34 Я знав священика, який був у полоні 36 Дихає ночі теплий звіринець 40 Сніг заносить залізничні перегони 42 «Ти так давно не голився» 46 Повітря з ночі стигне холодом і вже 48 Коли вона остигає, ніби вогонь 52 На пагорбах, які лежать вночі 54 Тоді починається вечір. Саме тоді 58 Немає такого світла й такого проміння 60 Світло горіло всю ніч до ранку 64 — Де твій брат, чуєш, де твій брат? 66 Вони навіть можуть жити в різних містах 70 На перевалі дим 72 Заходь за мною в сніг 76 Зима приносить віру і спокій 78 Хтось підглядає за тобою в шпарку 82 На кораблі вантажать зерно 84 Все, як сто років тому 88 І стільки світла. Щоразу. Навіки 90 Виверни рукави осель 94 І хотілося б дякувати за можливість не відповідати 96 Здавалося б, найпростіше — торкатися неможливого 100 Стільки дощу не вмістить жодна весна 102 Ловити її, мов рибу, не відходити від води 106 Люби, люби своє ремесло 108 Я танцюю, — говорить вона, — доки падає сніг _ ТАМПЛІЄРИ 112 Хто зможе вижити в середньовіччі? 114 Що з ними буде, коли вони всі повернуться? 116 Ще по зимі лежать померлі в озерах

Літературно-художнє видання

Сергій Жадан

ТАМПЛІЄРИ

Відповідальна редакторка — Євгенія Лопата

Літературний редактор — Олександр Бойченко

Коректор — Петро Коробчук

Ілюстратор — Олександр Ройтбурд

Дизайн Миколи Леоновича [smalta.pro]

Обкладинка Вікторії Гапоненко

На суперобкладинці використано малюнок Олександра Ройтбурда «Улісс»

Видання здійснено на замовлення Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz

ББК 84.4Укр

Ж15 Жадан, Сергій

Тамплієри. Поезії / Сергій Жадан. — Чернівці : Книги — XXI ; Meridian Czernowitz, 2016. — 120 с.

ISBN 978-617-614-145-7

Сергій Жадан © текст, 2016

Meridian Czernowitz © видання українською мовою, 2016

Олександр Ройтбурд © ілюстрації, 2016

Микола Леонович © дизайн, 2016

Підписано до друку 01.07.2016.

Гарнітура Cormorant Garamond. Умовн. друк. арк. 4,8.

Формат 60x90/16

Видавництво «Книги — XXI»

А/с 274, м. Чернівці, 58032, Україна.

Тел./факс: +380 (372) 586021, моб. +380(98)7150181

e-mail: [email protected]

www.books-xxi.com.ua

Свідоцтво про державну реєстрацію

ДК № 1839 від 10.06.2004 р.

Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у ТОВ «Фактор-Друк»

м. Харків, вул. Саратовська, 51, тел.: (057)7-175-185

Замовлення № 5908