Українська література » Поезія » Кобзар (сборник) - Тарас Григорович Шевченко

Кобзар (сборник) - Тарас Григорович Шевченко

Читаємо онлайн Кобзар (сборник) - Тарас Григорович Шевченко
діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як господа слово.

Чи так, батьку отамане?

Чи правду співаю?

Ех, якби-то!.. Та що й казать?

Кебети не маю.

А до того – Московщина,

Кругом чужі люде.

«Не потурай», – може, скажеш,

Та що з того буде?

Насміються на псалом той,

Що виллю сльозами;

Насміються… Тяжко, батьку,

Жити з ворогами!

Поборовся б і я, може,

Якби малось сили;

Заспівав би, – був голосок,

Та позички з'їли.

Отаке-то лихо тяжке,

Батьку ти мій, друже!

Блуджу в снігах та сам собі:

«Ой не шуми, луже!»

Не втну більше. А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш;

Тебе люде поважають,

Добрий голос маєш;

Співай же їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли яку насипали,

Кого положили.

Про старину, про те диво,

Що було, минуло —

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Утни, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу,

Нехай ще раз послухаю,

Як те море грає,

Як дівчина під вербою

Гриця заспіває.

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю,

В чужій домовині.

[1839, С.-Петербург]

ІВАН ПІДКОВА

I

Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

Було колись – в Україні

Лихо танцювало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

Було колись добре жити

На тій Україні…

А згадаймо! може, серце

Хоч трохи спочине.

II

Чорна хмара з-за Лиману

Небо, сонце криє,

Синє море звірюкою

То стогне, то виє,

Дніпра гирло затопило.

«А нуте, хлоп'ята,

На байдаки! Море грає —

Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —

Лиман човни вкрили.

«Грай же, море!» – заспівали,

Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:

Ні землі, ні неба.

Серце мліє, а козакам

Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;

Рибалка літає…

А попереду отаман

Веде, куди знає.

Походжає вздовж байдака,

Гасне люлька в роті;

Поглядає сюди-туди —

Де-де буть роботі?

Закрутивши чорні уси,

За ухо чуприну,

Підняв шапку – човни стали.

«Нехай ворог гине!

Не в Синопу, отамани,

Панове-молодці,

А у Царград, до султана,

Поїдемо в гості!»

«Добре, батьку отамане!» —

Кругом заревіло.

«Спасибі вам!» —

Надів шапку.

Знову закипіло

Синє море; вздовж байдака

Знову походжає

Пан-отаман та на хвилю

Мовчки поглядає.

[1839, С.-Петербург]

Н. МАРКЕВИЧУ

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.

Тепер летиш в Україну —

Тебе виглядають.

Полетів би за тобою,

Та хто привітає.

Я й тут чужий, одинокий,

І на Україні

Я сирота, мій голубе,

Як і на чужині.

Чого ж серце б'ється, рветься?

Я там одинокий.

Одинокий… а Украйна!

А степи широкі!

Там повіє буйнесенький,

Як брат, заговорить;

Там в широкім полі воля;

Там синєє море

Виграває, хвалить бога,

Тугу розганяє;

Там могили з буйним вітром

В степу розмовляють,

Розмовляють сумуючи,

Отака їх мова:

«Було колись – минулося,

Не вернеться знову».

Полетів би, послухав би,

Заплакав би з ними…

Та ба, доля приборкала

Меж людьми чужими.

С.-Петербург, 9 мая 1840 року

НА НЕЗАБУДЬ ШТЕРНБЕРГОВІ

Поїдеш далеко,

Побачиш багато;

Задивишся, зажуришся,

Згадай мене, брате!

[Травень-червень 1840, С.-Петербург]

ГАЙДАМАКИ

ПЕРЕДМОВА

По мові – передмова. Можна і без неї, так ось бачте що: все, що я бачив надрукованого, – тілько бачив, а прочитав дуже небагато, – всюди є передслово, а в мене нема. Якби я не друкував своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців, щоб не сказали: «От який! хіба діди та батьки дурніші були, що не пускали в люди навіть граматки без предисловія». Так, далебі, так, вибачайте, треба предисловіє. Так як же його скомпоновать? щоб, знаєте, не було і кривди, щоб не було і правди, а так, як всі предисловія компонуються. Хоч убий, не вмію; треба б хвалить, так сором, а гудить не хочеться.

Начнем же уже начало книги с и ц е: весело подивиться на сліпого кобзаря, як він сидить собі з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело… а всетаки скажеш: «Слава богу, що минуло», – а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав'яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слав'янськая земля.

Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Ґонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були, – за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я з ними».

ПАНОВЕ СУБСКРИБЕНТИ!

«Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче і одбрехаться!» Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої «Гайдамаки». Панове громадо! далебі, не брешу. Ось бачите що! Я думав, і дуже хотілось мені надрукувать ваші козацькі імена рядочком гарненько; уже було і найшлося їх десятків зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже – «треба», другий каже – «не треба», третій – нічого не каже. Я думав: «Що тут робить на світі?» Взяв та й проциндрив гарненько ті гроші, що треба було заплатить за аркуш надрукованого паперу, а до вас і

Відгуки про книгу Кобзар (сборник) - Тарас Григорович Шевченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: