Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» - Юрій Ігорович Андрухович

шукають у жаливі кість крила.

Це розправа з ангелами — ангелорізка,

це пісня жолобками потекла.

Ми ж, умивши пивом пересохлі мізки,

згорнувши небеса в густий рулон,

та й гостимось на паперті птахорізки

у місті, що зоветься Вавилон.

3. ЄХИДНА

Повертаємся, всіявши зойком оази:

кров на піхвах, засмага східна.

Та зачинене місто, мов острів прокази,

або клітка, в якій єхидна.

Поки нас не було, поки нас у пустині

прошивала сурма побідна,

на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,

проступило тавро: єхидна.

Ми згубили себе в агарянськім поході.

Перемога цілком невидна.

І до рідних дверей нам достукатись годі,

і вітчизна немов єхидна.

Рідні панни зів'яли по вежах і клітях,

пізня ласка така фригідна.

В зимних венах померло дзвінке повноліття,

а в очах ожила єхидна.

Це вона відкладає століття, мов яйця,

по торгах, де музика мідна,

де помости смертей, де живуть і бояться,

де юрба сичить, мов єхидна.

Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.

Я півсвіту пройшов приблизно.

Можу босим піти за твоєю труною,

рідна панно, стара вітчизно.

4. ГРИФОН

Мій пане, який нерозумний світ!..

Яка на румовище сходить журба!

Під небом, чорним, ніби графіт,

конаю в піску. І грифон з герба.

З дерев погаслих кричать граки.

Я впав з коня і програв турнір.

Тепер крізь мене ростуть гілки,

пробивши в панцері триста дір.

Лети ж від мене, монстре знамен,

крилатий леве! Я випав з гри.

З очниці в мене цвіте ромен.

Я не мав меча. То був лютні гриф.

А ту, що чекає, що ймення мої

на грифелі пише в стотисячний раз,

крилом захисти. І замовклу її

у землю сховай від облуд і образ.

Чому ж не летиш? На вологім піску

танцюєш довкіл моїх тихих рук.

І п'єш з мене довгу предвічну ріку

ти, схожий на крука. Ти майже крук.

5. ГАСПИД, АБО Ж ДІДЬКО

Зійшла комета, Господи прости!

Мов гурт убивць повзе повз нас етапом.

Розпущені убори і хвости,

запахло спиртом, сіркою і цапом.

Він — той, що креше рогом до камінь,

і всюди починається розпуста.

І входять назавжди в солодку тінь

дівчата, смарагдові, мов капуста.

І б'ється в бубон вогке копито,

і замовляння світяться крізь писок

під шапкою нічного шапіто,

де акробати труться об кларисок,

де криють юнок вижовклі діди…

Це тіло, цю сполохану клепсидру

рятуй мені. Я ждав її завжди,

я сам її з вертепів ночі видру

і сам її пораню. В кожну п'ядь

ввійду, вповзу в ці брами, що розкрились…

І ярмаркові діти прилетять

з пекучими надрізами для крилець. 

ЯРМАРКОВІ ПАТРЕТИ

1. ПАВЛО МАЦАПУРА, ЗЛОЧИНЕЦЬ

Павло Мацапура — ніжинський полковий кат, страчений 1740 р. за «ядение человеческаго мяса і прочия богопротивныя злодеяния».

З коментарів до «Енеїди» І. Котляревського

наша змора нічна ти давиш на дух як маґніт

що за черево бідне носило сей капосний плід

прогорів у злобі своїй ніби отруєний ґніт

мацапура павло скверносій солодій содоміт

аж тепер йому страта мотузка амінь і гаплик

аж із вуст його темних повисне язик наче шлик

погойдаєшся чорною грушею павлику пане

кличмо з неба музик биймо в бубни

                                                тим паче в тимпани

повилазить усе навіть очі якими нас пік

а із неба комета рогата фініта і шиш

заговорена кров двадцяти і семи чоловік

перемелені кості монети серця і гашиш

чорний квіте ночей маґістре залізних тортур

збур ходячий ганьба сім'ї мацапур

людоїд рукоблуд єзуїт зорекрад

продавець вінків рушників дівчат

і зійшовши павло на хиткий на досмертний поміст

і говорить павло побачивши яма яка

ніжні ніжинці оскоромлені в піст

може був я лиш сумнів у Божих руках

а тепер полечу в нічний вавилон вавилон

і нікого з вас не болить не болить не скубе

що жив на світі такий павло

аби благими ви чули себе

та й поліз у петлю ніби там анаша

або херувимська музика ніжна

і хоч зашморг

                    вийшла на світло душа

і кружляла над площею міста ніжина

2. ВАНЯ КАЇН

За мотивами старого московського лубка

знову в руськім царстві пиятика

навіть голуби на храмах сизі

брате каїн ця сльоза велика

на твоїй неголеній мармизі

що вона таке й куди тікає

перепив чи перетовк задуже

і дрижиш мов каїн брате каїн

мій рудобородий п'яний друже

мій косоворотий темний роте

в Бога просиш різки паче ласки

знов на стайнях батогом пороти

від москви до самих до аляски

прагнеш

аж кожух під ноги кинеш

топчеш як топтав чужу князівну

рвеш каптан бо ніби й справді гинеш

у безкраю ніч ведмежу й зимну

плачеш і дзвениш немов сокира

що з небес упала у недеї

рвеш сорочку та під нею шкіра

здерта з мене десь на єнісеї

братні руки до розправи скорі

для обіймів п'яних розпросториш

відпусти мене на ясні зорі

я вже вічний ти мені не сторож

3. АРІЯ ОЛЕКСИ РОЗУМОВСЬКОГО

єлисавет божественна

                                феміна з меду й криці

у вінку монархинь окраса белль-роз

аки змій залізши я до лігва цариці

арлекин єхидний підступний малорос

гоп-ля фортуни фаворит цур обаво згинь

голова відвалиться хіба від забав

напудрений троянець

(троянський кінь)

августійше серце в кишеню забрав

похукав

розтануло

так зійшов указ

гетьман у перуці гуляй лицарство славне

голови на палях і голод і сказ

пощипують фрейлін петербурзькі фавни

(а сірома босо майдани топче

голови в канавах чума і жах

голубе наш тихий гетьмане отче

чи бачиш проміння в нас на ножах)

соловій син кобзи півчий дух капели

повернув печать булаву права

козачки про що ви там

                                по закапелках

гетьман у шляфроці вольниця жива

так орфей хохлацький в'юсь під клавікорди

лихо закаблукам так і перетак

лотри і лакеї

                ордени і морди

голови в темницях

                рококо-гопак

4. ПАСТУХ ПУСТАЙ, ПОЕТ, БАРОНСЬКИЙ СИН

Михайло Пустай — оповідач і казкар, лемко зі Східно-Словацького краю. Був пастухом громадських кіз. З його вуст записано багато казок, серед них і «Баронський син в Гамерици», що дуже перегукується з «Подорожами Сіндбада».

а за морем першим гамерика з плюшу

а за морем другим гамерика з терну

щоб не так гостро цілили в душу

одягни їй дурня