Відгуки
І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Читаємо онлайн І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
«День сонячний і ясний, а холодний…»
День сонячний і ясний, а холодний. Судомами аж щелепи звело. Не дуже теплий був й напередодні, Та холодно так, чесно, не було. Якась невідповідність у погоді — Яскраве сонце й небо голубе. Лише початок жовтня у природі, А дрижаки вже тіпають тебе. Та, сподіваюсь, Бог іще згадає Уже минулі теплі літні дні І від щедрот своїх пообіцяє Зігріти душі всім вам і мені. «І знову жовтень. Швидко холодає…»
І знову жовтень. Швидко холодає, Хоч небо в чистій синій глибині. Сьогодні й сонце так яскраво сяє, Однак не означа це зовсім, ні, Що літо знов іде у наші хати, Змінивши курс, вертається здаля. Вже сани до зими пора ладнати Й коня вести кувать до коваля. Та сани – річ то майже раритетна, А «кінь міський» одягнений в пальто. І, кажуть водії авторитетно, Мінять «підкови» скоро на авто. «Темніє швидко. Вітер замітає…»
Темніє швидко. Вітер замітає Уже спустілі й мовчазні двори, Осінній холод рано заганяє В домівки теплі юрби дітвори. Біля під’їзду якось сиротливо Стоїть дитячий синій самоскид. І лише листя, жовте і красиве, Кружляючи, летить, летить, летить. Спочатку вниз, а потім знов злітає І в сутінках зникає вдалині. То, мабуть, вітер листя підбирає, Щоб повернуть зеленим навесні. Случайная попутчица
На вид ей где-то так под пятьдесят… У глаз лучатся первые морщинки, Направлен в пустоту куда-то взгляд, И в волосах сединки-паутинки.
День сонячний і ясний, а холодний. Судомами аж щелепи звело. Не дуже теплий був й напередодні, Та холодно так, чесно, не було. Якась невідповідність у погоді — Яскраве сонце й небо голубе. Лише початок жовтня у природі, А дрижаки вже тіпають тебе. Та, сподіваюсь, Бог іще згадає Уже минулі теплі літні дні І від щедрот своїх пообіцяє Зігріти душі всім вам і мені. «І знову жовтень. Швидко холодає…»
І знову жовтень. Швидко холодає, Хоч небо в чистій синій глибині. Сьогодні й сонце так яскраво сяє, Однак не означа це зовсім, ні, Що літо знов іде у наші хати, Змінивши курс, вертається здаля. Вже сани до зими пора ладнати Й коня вести кувать до коваля. Та сани – річ то майже раритетна, А «кінь міський» одягнений в пальто. І, кажуть водії авторитетно, Мінять «підкови» скоро на авто. «Темніє швидко. Вітер замітає…»
Темніє швидко. Вітер замітає Уже спустілі й мовчазні двори, Осінній холод рано заганяє В домівки теплі юрби дітвори. Біля під’їзду якось сиротливо Стоїть дитячий синій самоскид. І лише листя, жовте і красиве, Кружляючи, летить, летить, летить. Спочатку вниз, а потім знов злітає І в сутінках зникає вдалині. То, мабуть, вітер листя підбирає, Щоб повернуть зеленим навесні. Случайная попутчица
На вид ей где-то так под пятьдесят… У глаз лучатся первые морщинки, Направлен в пустоту куда-то взгляд, И в волосах сединки-паутинки.
Відгуки про книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін (0)