Том 4 - Леся Українка

Переписуючи начисто драму, Леся Українка вносила деякі зміни, скорочувала, редагувала окремі місця, ущільнювала текст. Так, уже в чистовому автографі була закреслена частина слів Руфіна з другої дії:

Руфін Мені прийшлось сидіти близенько від Кріспіна Секста й чути, як він, сп’янівши, голосно занадто прошепотів до свого «друга» Крусти,—

далі йшло:

пройдисвіта відомого: «Сьогодні я пом’яну свою покійну жінку і наловлю кількадесят «святих», щоб згодом їх відправити на той світ — все ж веселіше буде їй, небіжці!»

Закреслено також кілька діалогів з п’ятої дії, які уповільнювали розвиток сюжету. Після слів:

1-й табулярій Я того не розібрав!

Вони й самі, либонь, того не тямлять..,

далі йшло:

Римлянин в далматиці

Ти не знавш, хто та чорнява молоденька? Якось я не почув, як викликали ймення.

Клієнт заклопотано поглядає на сусіда.

Багатий плебей

Я знаю, то Негріна, в неї батько багатий крамар, пурпуром торгує, така неслава! А родина чесна...

Молодий римлянин (дивиться в далечінь, прижмуривши очі)

Гарненька.

Ремісник (що сидить коло клієнта)

В християн вона не зветься Негріною, для них вона Рената.

Клієнт А ти ж се звідки знаєш?

Ремісник

(ніяково)

Та... не знаю... так якось... чув.

В цій же дії після слів:

G та.рий ...лиш над хоробами він має силу.

далі йшло:

Хлопець Втім, Ескулап найдужчий!

Старий

Ну, хто знає...

Я сам раз перевірив. В нас невістка була заслабла раптом на падучку, ми й лікарів скликали, і жерців від Еокулапа...

Хлопець Хто ж поміг?

Старий

Ніхто.

Та жінка десь назнала ворожбита з тих християн...

Хлопець Ну й що?

Старий

Прийшов він, руку поклав на голову невістці нашій і так в очах рукою зняв хоробу.

Стара жінка Так від руки самої й помоглося?

Старий Ні, він ще тричі богом заклинав. Стара Яким?

Старий Та християнським же, звичайно!

Стара А як же зветься бог...

І знову в цій же дії після слів:

Клієнт

(скрикнув)

Прісцілла варвара поцілувала!

далі йшло;

Римлянин в далматиці її, не бійсь, не відштовхнув.

Клієнт

Іще б пак!

Мене аж завидки беруть...

Римлянин в далматиці Ти хочеш туди до їх! Ну, що ж, я поможу. (Голосніше, немов виказуючи на клієнта) Сей чоловік...

Клієнт (з жахом)

Патроне! що за жарти?

Римлянин в далматиці регоче.

Матрона (соромливо закриваючись)

Матрона варвара...

Ще після слів:

Голоси Народові й сенатові хвала!

далі йшло:

Клієнт

(до римлянина в далматиці, свого патрона)

Як се шкода, що вони обоє почеснішого стану. От би добре, коли б і їх віддано до театру!

Патрон В твоєї героїні добрий голос, чи є талан сценічний, ще не знаю.

Оце побачимо...

(дивиться)

Прощання сцена мені не до смаку. У них се нудно.

Римлянин в далматиці Ну, знов прощальна сцена! Як се нудно!

(Позіхає і одкидається на спинку лавки.)

Клієнт (що весь час дивиться)

Найкраще з Люцієм Руфін прощався.

Патрон Так?., все одно...

Крім того, у чистовому автографі п’ятої дії є два незакреслені варіанти, які переписані начисто, але не увійшли до остаточного тексту. Після слів:

Жінка Хіба ж то християнин?

далі йшло:

Жрець Ну, а хто ж?

Там хтось пожартував собі з тієї, що на суді, високої матрони, він і скипів.

Жінка Та, може, він їй родич або коханець.

Ж р е ц ь Родич не сидів би в лавках з простацтвом. А якщо коханець, то, значить, християнин, бо з чужими вони не водяться.

Жінка Еге ж, якраз!

До нас оті святі ще й як вчащають! сестричками зовуть... такі масні...

Ну й красні є між ними! В нас одна за «братиком» побігла на край світу.

Жрець От диво, що така, як ти, побігла!

Жінка А за такими, як ти, я не біжу.

Жрець

Я жрець! Не смій рівняться до мене.

Жінка Видала я ще і не таких жерців, бували в мене й ті, що в білих шатах.

Грек (до жінки)

А в тебе все бувають християни?

Трохи далі, після ремарки:

Старий патрицій пускає її на своє місце, сам сідає біля комонника, але той раптово встає і виходить геть.

Далі йшло:

Старий патрицій Який він нарваний, оцей вояк!

Матрона Признати мушу, хоч мені він родич.

Патрицій Тобі, я бачу, шкода християн.

Матрона

О ні! ані краплиночки! Се жарт.

Голос покликача Кней Люцій просить взяти до уваги...

З чорнового автографа Леся Українка не переносить до остаточної редакції великі, художньо викінчені сцени. Так, в кінці другої дії вона знімає діалог між Руфіном і Люцієм. Після слів:

Люцій Не так, Руфіне. в чорновому автографі йде:

Тут п’яний Круста розумом простацьким та грубими словами те завважив,

чого мудріші люди ще не знають, у що тверезі голови не вірять, чом ображаються гордливі душі, проте ж його пророкування вірне: Христос погодився із Діонісом, бо Слово вже з Ідеею з’єдналось.

Руфін

(смутно)

Ні, вір мені, боги не воскресають.

Міг Діоніс воскреснуть з Адоніса, бо Адоніс був смертний, а по смерті герої часто робляться богами у пам’яті своїх нащадків. Певне, так і герой юдейський з Назарета дістався на почесне місце в небі.

З рук смерті люди дістають безсмертя. Не так бог. Бог мусить жить невпинно, бо як умре, то вже не воскресає. Платонова ідея не вмирала, тому її не зодолало й Слово і мусило погодитися з нею.

Коли ваш бог живий, а наші вмерли, то згода межи ними запанує хіба тоді, коли вже й ваш умре.

Люцій Наш бог не може вмерти!

Руфін

Час покаже. Тепер не ви, а ми в жалобі.

Коли вже справді вмер наш Діоніс, то вічний жаль зостанеться по ньому, бо він уже не встане з мертвих... Бачиш, тут статуя стояла Діоніса, тепер тут яма — не спіткнись на неї як-небудь в темряві — сю порожнечу уже ніщо заповнити не може...

Люцій Природа ненавидить порожнечу І завжди виповнить її. Гадаю, що християнство виповнить і прірву, розкриту під ногами в нас. Я вірю, що Рим не згине, бо його врятує новий закон, нові звичаї й віра в нового бога. Я тобі пораджу: в тії ями, що од статуй полишились, ти дерева хороші посади, і зараз твій садок повеселіє.

Бо там, де мертві постаті стояли богів умерлих,— зацвіте весна живою, плідною красою.

Драма подається за чистовим автографом (ф. 2, № 802), крім втрачених окремих сторінок, які подаються за чорновим автографом (ф. 2, № 803),

Кибальчич Надія Костянтинівна (1878—1914)