Том 4 - Леся Українка

Ой людоньки! Ой людоньки! Пустіте!

Ой горе нам! Чи ще вони живі?

Вояк

Куди ти прешся! І без тебе тісно!

Фортунатова жінка Ой там мій чоловік!

Ремісник (посувається і дає їй місце. Тихше.)

Ти християнка? Фортунатова жінка Не знаю...

(Вдивляється в далечінь, далі зриває з себе покривало, встає, старшу дитину становить на лаву, меншу підіймає вгору одною рукою, другою рукою махає покривалом.)

Фортунате, Фортунате!

Чоловік (що позад неї)

Та сядь!

(Смикає її за туніку.)

Жінка (поруч з попереднім)

Повибиваєш людям очі!

(Вириває у Фортунатової жінки покривало, тая сідає.)

Голос покликача

Обвинуваченим остатнє слово!

Голоси з публіки

А! Ось воно! Та цитьте! Я не чую! Ніхто не чує!

Фортунатова жінка

Фортунате!!

Голос

Цить І

Голос з найгустіших рядів

Христос вам поможи! Одважно, браття!

Голос покликача

Раб Аквіла, Урбан, Флегон, Фавстін, Негріна — всі посполу прості родом — зреклися слова.

Римлянин у далматиці (до клієнта)

Ще б чого не стало — простацьке красномовство вислухати!

Голоси з публіки Обридли вже балачки!

Голос покликача Теофіл,

вигнанець і втікач, а християнський пресвітер — має слово.

Римлянин у далматиці (позіхає)

Ну, почнеться! Старий селянин Якби ж я чув хоч слово!

Філософ

То таки! розумного нічого не почув би.

Гетера (до поета, вказуючи в далечінь)

Чого ті двоє осторонь стоять? — смуглявий варвар і худий злочинець — забула, як їх звати...

Поет

Та, здається, вони там щось на інших наклепали, то ті вже їх до гурту не приймають.

Гетера То, може, сих і виправдає суд?

Поет

А ти б хотіла?

Гетера

Ні. Далеко краще, коли б сих двох до звірів присудили. (Мрійно.)

Сей варвар африканський, певне, добре з левами вміє битись... А худого я б віддала пантері...

Голос покликача Теофіл

все потвердив, що говорив і перше.

Голос з публіки Ха-ха-ха-ха! Було що слухать! Справді!

Голос покликача Кней Люцій, громадянин, промовляє.

Матрона

(до молодого комонника)

Який він гарний! Правда, дуже шкода, що мусить згинути за тую секту?

Комонник (сухо)

Я зрадників державних не шкодую.

Якби в когорті нашій об’явилась ота зараза,— я б тих сектярів руками власними саджав на палі.

Матрона (видимо дражнячись)

А може, й є вона в твоїй когорті?

А може, й сам ти потайний сектяр?

Комонник Я б радив так не жартувати, пані!

Матрона

Бо що?

Комонник

Бо я перенесу цю справу на суд до твого мужа.

Матрона

(згорда)

Дуже добре.

А поки що, добродію, прошу мені не заважати слухать справи і більш не озиватися до мене, бо все одно відповіді не буде.

(Пильно дивиться на арену, одвернувшись від комон*

ника.)

Комонник (трохи згодом, лагідніше)

Добродійко...

(Тихшеу покірливо.)

Авреліє...

Матрона (до сусіда, старого патриція)

Панотче, дозволь перемінятися місцями,— мені є невигода тут сидіти.

Старий патрицій пускав її на своє місце, сам сідає біля комонника, але той раптово встає і виходить геть.

Голос покликача

Кней Люцій просить взяти до уваги, що всі обвинувачені ніколи себе злочином не сплямили досі, що всі вони покірливі піддані і добрі громадяни.

Старий юрист

Хай докажуть!

Старий вояк

Вжеж, хай докажуть! Говорити легко!

Голос покликача

Кней Люцій свідчить ранами своїми, що він здобув, воюючи за Рим.

Голоси з гурту молодих вояків

Ми знаємо його! Він добрий ватаг!

Хай Люція помилують весталки!

До імператора на скаргу підем, коли його скарають!

(Здіймають галас.)

З гурту табуляріїв Бач, які!

Навчають суддів і самих весталок, що їм робить!

Голос покликача

Відпущеник Нартал сказав, що він не хоче знати Риму, що він би хтів скупатись в римській крові, за теє суд його позбавив слова.

Вихром пролітають у цирку порікуванпя, суперечка, гомін.

Молодий вояк До звірів!

Поет Він безумний.

Гетера (ласо)

Ох, до звірів!

(До поета.)

Гукай-бо, Каю! в тебе дужчий голос!

Я хочу, щоб до звірів!

Поет

Ні, Алмеє...

Гетера

(круто одвертається від поета до вояка)

До звірів?

Вояк (усміхнувшись до неї)

Вжеж, красуне!

(Кричить дуоюим голосом.)

Гей, до звірів!!

Гетера поривчасто обіймає його. Сміх, оплески серед сусідів гетери

і вояка.

Голос покликача Промовить має Фортунат-плебей.

Жінка Фортунатова (знов стаєу як уперед, махаючи покривалом)

Я тут! Ось діти! Змилуйся над нами!

Ремісник Та сядь, туди ж однаково не чутно.

Жінка Фортунатова Ні, він почув! Побачив!

(Кричить надриваючись.)

Фортунате!!

Голос покликача

Він заявив про щире каяття і має зараз се довести ділом.

Готовий він богам принести жертву.

В цирку здіймається крик обурення всуміш з оплесками*

Ремісник і двоє йогосусідів

Відступник! Зрадник! Бог тебе скарає!

Вігіли кидаються на сі поклики і арештовують всіх трьох. Жінка Фортунатова кидається геть з цирку.

Інші голоси

Сей чесний! Сей не винен! Дати пільгу!

На волю випустить!

Голос покликача

Народе римський,

спокою просить суд!

Сурми. Галас помалу втишується.

Тихший голос

Відступник!

Раптом настав коротка, але повна тиша і потім з тисячі грудей. Спільний крик

Ах!!!

Потім зараз же лемент несамовитий, лютий. Багато людей схоплюється на лавкп, грозять кулаками. Чутно тільки найдужчі голоси.

Голоси

Убити! Розірвати! Розп’ясти!

До звірів! На кострище! Миттю! Зараз!

Сурма покликача судового проривається крізь галас, але глухне. Дехто поривається скочити на арену — сусіди утримують; багато людей збігають по сходах уділ. їх здержують вігіли, але з великим зусиллям. На підмогу вігілам прибігають вояки міської когорти і сяк-так утихомирюють люд, загрожуючи зброєю. Неспокій, однак, триває довго. Глухий гомін раз у раз прокочується по рядах, але вже можна чути окремі слова і розмови.

Провінціал ка (до римлянки)

Що саме сталось? Я не роздивилась.

Римлянка Він плюнув на олтар, отой худий.

Провінціалка

Боги всесильні! Що ж йому за теє?

Чому ж його не вбито?

Табулярій

Вирок буде.

Голос покликача

Оскаржений, що сам себе зве Парвус, образив тяжко маєстат святині і через те утратив право слова.

Вояк

Іще чого не стало! Право слова!

Одно він має право — на кострище!

Старий юрист

Ні, посадити б на залізне крісло та розпекти...

Голос покликача

...Прісцілла промовляє.

Римлянин у далматиці (до клієнта)

Дивися. То ж Макарія твоя вже грає героїню.

Клієнт

Що ж, і гарно,— велична постать, рухи благородні.

(Плеще в долоні. Римлянин у далматиці смикає його,

щоб затих.)

Провінціалка (до римлянки)

Невже й вона дитяче м’ясо їла?

Римлянка Матрони ті чого не виробляють!

Перший дідич (до другого)

Аецій Панса тяжко захворів,— Прісцілла ся його дочка єдина.

Другий дідич

Які