Енеїда - Іван Петрович Котляревський
28.
За панським столом, можливо, кожен гість мав кубок. Одначе за давньою народною традицією обносили і частували всіх гостей по кругу однією чаркою. В народних звичаях живе цілий кодекс правил, хто і в якій послідовності підносить гостям чарку, з кого починати частування.
Мед, пиво, брагу, сирівець – названі найдавніші відомі в нас напої. Перелік по низхідній, від кращого до найдешевшого – сирівцю, єдиного в цьому ряду безалкогольного напою.
Калганка – горілка, настояна на калгані (трава, корінь якої вживається також у народній медицині).
Ялівець (Juniperus) – рослина родини кипарисових, росте кущами, рідше невеликими деревами. Він і зараз поширений на Україні. Використовується як декоративне дерево. Має гострий смолистий запах. Дим з ялівця (плоди і стебла тліють на гарячому вугіллі) має лікувальні властивості.
Горлиця – давній український танець. Танцюють парою: дівчина («горлиця») і парубок. Пісня до танцю часто варіюється, імпровізується залежно від обставин. У піснях такого типу тільки перший куплет рідко зазнає якихось змін. Подаємо ближчий до Котляревського в часі запис пісні, опублікований у 80-х роках минулого століття з приміткою: «Останні два куплети виконував Семен Степанович Гулак-Артемовський», відомий український композитор і співак, автор опери «Запорожець за Дунаєм».
Ой дівчина-горлиця
До козака горнеться;
А козак, як орел,
Як побачив, так і вмер.
Умер батько – байдуже,
Вмерла мати – байдуже,
Умер милий, чорнобривий,
Жаль мені його дуже.
І за батька «отче наш»,
І за матір «отче наш»,
За милого ж душу
Танцювати мушу
(Пісні, думки і шумки руського народу на Подолії, Україні і в Малоросії. – К., 1885. – С. 128).
Зуб – танок, який танцювали під сопілку. Один з різновидів сопілки називається «зубівка».
Дудка, інакше «дуда», «коза», «волинка» – музичний інструмент, що складається з шкіряного міха і вставлених у нього двох, інколи трьох трубок. На одній, як на сопілці, грають мелодію, інші дають фон, незмінний тон (див. також коментар: І, 37).
По балках – танцю чи пісні під такою назвою виявити не вдалося. В перших двох виданнях «Енеїди», здійснених без участі Котляревського, було: «Ой, ненько, на цимбалах грали».
Санжарівка – темпераментний розгульний танець. Приспівки до «санжарівки»:
Ішли дівки з Санжарівки,
А за ними два парубки;
А собаки з маківок,
Гав-гав на дівок.
Ой дівчина кумина
Поїхала до млина.
Зачепила в сухий пень
Та й стояла цілий день.
Продай, мамо, дві корови,
Купи мені чорні брови,
На колодці стояти
Та на хлопців моргати.
Чом, чом боса ходиш?
Чому чобіт не заробиш?
Ой не жалуй дурнички,
Купи нові черевички!
(Закревский Н. Старосветский бандуриста. – М., 1860. – Кн. 1. – С. 75).
У чотирьох «граючих» рядках 28-ї строфи першої частини «Енеїди» блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (він грав на скрипці). Спробуємо проаналізувати звукову інструментовку рядків. Тут необхідне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелодію і наростаючий темп.
«Бандура горлиці бриньчала» – чуються перебори струн бандури в помірному темпі. «Сопілка зуба затинала» – прискорення темпу і підвищення тону; після двох «бринь» попереднього рядка (причому перше тихіше – «ба», друге голосніше – «бринь») – три такти сопілки, кожний голосніший попереднього: «со» (глухий приголосний і голосний), «зу» (дзвінкий приголосний і низький, приглушений голосний), «за» (той же дзвінкий приголосний, але вже в парі з високим голосним). «А дудка грала по балках» – вступає інструмент, голосніший, ніж два попередніх, з іншим забарвленням тембру, росте темп: після «ду-ду» ідуть варіації.
«Санжарівки на скрипці грали» – дальше підвищення темпу і тону. Завдяки нагромадженню дзвінких приголосних та свистячих рядок немов зіграний на скрипці. Вслухаймося у вступні акорди: «с», «н», «ж» – на два такти – «ду-ду» – три перебори пальців скрипаля, три порухи смичка. Звернімо увагу на те, що інструменти починають звучати у певній наступності. Першою – порівняно неголосна бандура, за нею голосніша – сопілка, потім ще голосніша – дудка. І нарешті всіх покриває цариця музики скрипка. Народним танцям властивий органічний синкретизм, єдність ритму танцю, музики, співу. Пісня для танцю втілює його ритм і дух, без нього вона, як і без мелодії, за висловом Лесі Українки, «тільки наполовину жива». Одяг, в якому виходять на круг, а особливо взуття («Дам лиха закаблукам, Закаблукам лиха дам! Дам лиха закаблукам, Дістанеться й передам») часто фігурують в піснях до танцю, і не просто так, до слова, а тому, що вони є неабиякою складовою частиною святкового дійства. Демонструють не тільки силу і вправність у танці, а й одяг, убори. Недарма дробушкам, чоботам і свиткам присвячений окремий рядок коментованої строфи.
Дробушка – жіноча картата плахта, вважалася особливо нарядною. Плахта – верхній одяг типу спідниці, зроблений із двох, зшитих до половини кусків картатої шерстяної тканини. Святкове вбрання. З народної пісні:
Вийди, вийди, молодице, з відром по водицю,
Нехай же я подивлюся на плахту-дрібницю.
(Собрание русских народних песен с их голосами. – СПб, 1805. – С. 182).
29.
Проворну, чепурну і гарну – народний ідеал дівчини, прикмети названі в порядку їх важливості. Пор. змалювання молодиці Дідони (І, 21), дівки на виданні Лависі (IV, 21 – 22).
Юпка – верхній жіночий одяг у вигляді довгої корсетки, переважно з рукавами. За призначенням близька до сучасного легкого демісезонного пальта чи плаща.
Запаска – жіноче вбрання, що заміняє спідницю. Кусок чорної, звичайно шерстяної тканини (власне запаска) обвивався кругом стану так, щоб кінці його сходилися попереду. Поверх запаски у вигляді фартуха був кусок тканини синього кольору (попередниця). Запаску і попередницю підперізували червоним поясом. У Ганни запаска з фланелі (франц.flanelle) – дорогої фабричної тканини. Святкове вбрання її, так само як Дідони та Енея, пошито не з домотканого полотна та сукна, а з купованих тканин, що в ту пору могли дозволити собі тільки заможні люди.
Стьонжки, стьожки – кісники.
Ковтки – сережки.
Третяк – потрійне притоптування в танці. Часто викликають у танець, особливо дівчата, не словами, а танцем. Вихилясом – танцюють,
