Енеїда - Іван Петрович Котляревський

Дрижали губи, сам дрочився,

Зубами клацав, мовби пес,

Сказав: «О, стара пустомеля!

Яхидств і каверз всіх оселя!

І ти тхором мене зовеш!

І небилиці вимишляєш,

Народ лукаво ввесь лякаєш,

На мене ж чортзна-що плетеш.

[109] Що буцім хочу я одтяти

Головку лисую твою;

Та згинь! – не хочу покаляти

Честь багатирськую свою.

А ти, Латине милостивий,

Коли такий став полохливий,

Що і за царством байдуже?

Так лізьте ж до Енея раком,

Плазуйте перед сим трояком,

Він мир вам славний устриже.

[110] Коли ж до мира я поміха,

Коли Еней мене бажа

І смерть моя вам єсть потіха;

Моя душа не єсть чужа

Од храбрості і од надії,

Іду, де ждуть мене злодії,

Іду і б’юся з втікачем!

Нехай хоть стане він Бовою,

Не наляка мене собою,

Поміряюсь з його плечем».

[111] Коли в конгресі так тягались,

Еней к Лавренту підступав;

На штурм троянці шиковались,

До бою всякий аж дрижав.

Латин таку почув новинку,

Злякавсь, пустив із рота слинку,

І вся здригнула старшина.

«От вам і мир», – сказав Турн лютий

І, не терявши ні минути,

Пред військом опинивсь, як на!

[112] Оп’ять настав гармидер, лихо;

Народ, як черв, заворушивсь.

То всі кричать, то шепчуть тихо,

Хто лаявся, а хто моливсь.

Оп’ять війна і різанина,

Оп’ять біда гне в сук Латина,

Сердешний каявсь од душі,

Що тестем не зробивсь Енею,

І послі б з мирною душею

Лигав потапці і книші.

[113] Турн миттю нарядився в збрую,

Летить, щоб потрошить троян;

І роз’ярив дружину злую

Побить Енеєвих прочан.

Прискочив перше до Камілли,

Як огир добрий до кобили,

І став їй зараз толковать:

Куди їй з військом напирати;

Мессап же мусить підкрепляти

Цариці сей прокляту рать.

[114] Розпорядивши Турн як треба,

Махнув, засаду щоб зробить,

На гору, що торкалась неба,

І щоб фрігійців окружить.

Еней построїв тож отряди,

Де всім назначив для осади

Без одступу на вал іти.

Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,

Ідуть, щоб побідить поспішно

Або щоб трупом полягти.

[115] Троянці сильно наступали

І тиснули своїх врагів,

Не раз латинців проганяли

До самих городських валів.

Латинці также оправлялись

І од троянців одбивались,

Один другого товк на прах;

Тут їх чиновники тузились,

Як півні за гребні возились;

Товклись кулаччям по зубах.

[116] Но як Арунт убив Каміллу,

Тогді латинців жах напав;

Утратили і дух, і силу,

Побігли, хто куди попав.

Троянці з біглими змішались,

Над їх плечами забавлялись

І задавали всі сто лих.

Ворота в баштах запирали,

Своїх ховатись не пускали,

Бо напустили б і чужих.

[117] Як вість така прийшла до Турна,

То так мерзенно іскрививсь,

Що твар зробилась нечепурна

І косо, зашморгом дививсь.

Потім ярує од досади,

Виводить військо із засади

І гору покида, і ліс;

І тілько що спустивсь в долину,

То в тую ж самую годину

Уздрів Енеєвих гульвіс.

[118] Пізнав пан Турн пана Енея,

А Турна тож Еней пізнав;

Вспалали духом Асмодея,

Один другого б розідрав;

Не обійшлося б тут без бою,

Коли б пан Феб од перепою

Заранше в воду не заліз

І не послав на землю ночі;

Тут всіх до сна стулились очі

І всяк уклався горлоріз.

[119] Турн, облизня в бою піймавши,

Зубами з серця скреготав;

Од дуру, що робить не знавши,

Латину з злостію сказав:

«Нехай злиденнії прочани,

Задрипанці твої трояни,

Нехай своїх держаться слов

Іду з Енеєм поштурхаться,

В моїх проступках оправдаться:

Убить – і околіть готов.

[120] Пошлю Енея до Плутона,

Або і сам в ад копирсну;

Уже мні жизнь і так солона!

Оддай Енею навісну…»

«Гай, гай! – Латин тут обізвався. —

Чого ти так розлютовався?

Що ж буде, як розсерджусь я?

Уже мені брехати стидно;

А потаїть – богам обидно;

Святая правда дорога!

[121] Послухай же, судьби єсть воля,

Щоб я дочки не оддавав

За земляка, а то зла доля

Насяде, хто злама устав.

Мене Амата ублагала

І так боки натасовала,

Що я Енею одказав.

Тепер сам мусиш мірковати,

Чи треба жить, чи умирати;

А лучче, якби в ум ти взяв

[122] І занедбав мою Лависю;

Чи трохи в світі панночок?

Ну, взяв би Муньку або Прісю,

Шатнувсь то в сей, то в той куток:

В Івашки, Мильці, Пушкарівку,

І в Будища, і в Горбанівку,

Тепер дівчат, хоть гать гати;

Тепер на сей товар не скудно,

І замужню украсть не трудно,

Аби по норову найти».

[123] На слово се прийшла Амата

І зараз в Турна і вп’ялась;

Лобзала в губи стратилата

І од плачу над тим тряслась.

«В напасть, – сказала, – не вдавайся

І битися не поспішайся,

Як луснеш ти, то згину я;

Без тебе нас боги покинуть,

Латинці і рутульці згинуть,

І пропаде дочка моя».

[124] Но Турн на се не уважає,

І байдуже ні сльоз, ні слов;

Гінця к Енею посилає,

Щоб битись завтра був готов.

Еней і сам трусивсь до бою,

Щоб сильною своєй рукою

Головку Турну одчесать.

А щоб повірить Турна слову,

Тож посила зробить умову,

Як завтра виставляти рать.

[125] На завтра, тілько що світало,

Уже народ заворушивсь;

Все вешталося, все кишало,

На бой дивитись всяк галивсь.

Межовщики там розміряли,

Кілочки в землю забивали,

На знак, де військові стоять.

Жреці молитви зачитали,

Олімпським в жертву убивали

Цапів, баранів, поросят.

[126] Тут військо стройними рядами

В параді йшло, мовби на бой;

В празничній збруї, з прапорами,

Всяк ратник чванився собой.

Обидві армії стояли

На тих межах, що показали;

Між ними був просторий плець;

Народ за військом копошився,

Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,

Побоїщу щоб зріть кінець.

[127] Юнона, як богиня, знала,

Що Турну прийдеться пропасть,

Іще в мізку коверзовала,

Щоб одвернуть таку напасть;

Кликнула мавку вод Ютурну

(Бо ся була сестриця Турну)

І розказала їй свій страх;

Веліла швидче умудриться,

На всякі хитрості пуститься,

Щоб брата не строщили в прах.

[128] Як так на небі дві хитрили,

Тут лагодились два на бой;

Всі за свого богів молили,

Щоб власною своєй рукой

Ізміг врага в яєшню зм’яти.

Рутульці ж стали розмишляти,

Що Турн їх може скиксовать;

Уже заздалегідь смутився,

Іще нічого, а скривився,

Не лучче б бой