Сатирикон-XXI (збірка) - Олександр Ірванець

Після чого дочекавшися появи глядачів Він вилазить з намета чи з буди І навкарачки починає кидатися на людей Він гавкає він гарчить він навіть намагається Кусати жінок за ноги Тобто так легенько покусювати за їхні черевички Марки «Прада» або «Ів Сен Лоран» Але того разу коли Перформенс Куліка бачив мій друг Серед публіки з’явилась поліція Стримані й коректні поліціянти Шведські чи фінські — бо саме там У котрійсь з цих північних країн Відбувалось це мистецьке дійство Вони мали справжніх собак-вівчарок На повідках і в намордниках Тоді людина-собака Олєг Кулік Почав гавкати на собак Він дзеленчав своїм ланцюгом Робив різкі рухи в їхній бік Нібито атакуючи А собаки (справжні собаки) нічого не розуміли Вони скавучали підібгавши хвости І притискались до ніг поліціянтів Зрештою цей перформенс російського митця Як і більшість попередніх Здобувся на прихильні відгуки рецензентів Провідних оглядачів-мистецтвознавців Серед яких останнім часом явно переважають жінки у модельному взутті І все-таки шкода що собаки (справжні собаки) Були того разу в намордниках Ага зовсім забув зазначити Що цей перформенс Олєга Куліка Носить назву «Я хочу Європу, але Європа не хоче мене» Вересень 2008 р. 2009
На дворі дві тисячі, вибачте, дев’ятий, І немає іншого, вибачте, де взяти. Рік ішов за роком, пресувався щільно І не так, щоб швидко, і не щоб повільно, Доки запитання в небі не зависло: Що ж це вже за цифри? Що ж це вже за числа? Піни у шампані нам не бракувало. Вирувала молодість, корки виривала. Лисі вже і сиві всі твої хлоп’ята. Та й тобі минає вже сорок дев’ятий. Вже твої дівчата няньчать онучата. А у тебе смутку чара непочата, Тільки ледь надпита — боляче ковтати. Та тобі минає вже сорок дев’ятий. Ти крокуєш світом радісним і світлим, Сірим смутком всипаним, соромом і сміттям. Онде на горбочку хтось висить розп’ятий. А тобі минає вже сорок дев’ятий. Це число вражає, хоч і не впирає. До горбочка черга ззаду підпирає, Дихає у спину, наступа на п’яти. А тобі минає вже сорок дев’ятий. Ти на чергу гримаєш, тиску не витримуєш, Ти уже ламаєшся, ти їх всіх підтримуєш: «Буду воза перти, волочити й пхати! В черзі я не перший! Навіть і не п’ятий». Ница малодушність ця, ница і ганебна. Звідкись голос чується, з-під землі, чи з неба: «На горбочку місця для хрестів багато. Так що десь поміститься й твій…» 14 березня 2009 р. «Це навіть вже не мрія, а мана…»