Відгуки
І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Читаємо онлайн І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Желаю тебе мира и тепла! Домовик
Ніч на дворі. Тиша й спокій, В’язкий морок у кімнаті. Ходиків ритмічний цокіт, Наче ходить хтось по хаті. Меж у темряви немає, Навіть рук своїх не бачу. Щось у пам’яті зринає Дуже давнє, ще дитяче… Якось й слух так загострився, Плед під боки підтикаю, Раптом домовик з’явився Та у темряві блукає? Він великий, волохатий… Ще й страшний, мабуть, до того. Ходить, ходить він по хаті, Ну а потім – хвать за ногу! Хоч старий, а те, дитяче, Згадую і посміхаюсь. Це все так, але, одначе, Дай під пледом заховаюсь. «День був похмурий та, однак, привітний…»
День був похмурий та, однак, привітний. Й лише надвечір дощик покропив… Перед вікном хитається від вітру Заквітчане гілля старезних слив. Після дощу пелюстки забілили, Неначе снігом, землю навкруги. І квітів аромат, набравшись сили, Вже втратив свої звичні береги. Він стрімко так вливається в кімнату, Через вікно потужно струменить… А я пливу у хвилях аромату, І щось у серці радісне бринить. «Біло-рожеве море заливає…»
Біло-рожеве море заливає Світ весняний від краю і до краю. І справді, уже слів не вистачає, Щоб передати те, що відчуваю. Жага шалена, наче птах, злетіти Над неозорим цим квітучим раєм. Не дихати повітрям, його пити Як напій чарівний, що окриляє. Дарує сили жити і наснагу До творення щасливого, людського, Біль забирає і тамує спрагу В тих, хто долає непросту дорогу.
Ніч на дворі. Тиша й спокій, В’язкий морок у кімнаті. Ходиків ритмічний цокіт, Наче ходить хтось по хаті. Меж у темряви немає, Навіть рук своїх не бачу. Щось у пам’яті зринає Дуже давнє, ще дитяче… Якось й слух так загострився, Плед під боки підтикаю, Раптом домовик з’явився Та у темряві блукає? Він великий, волохатий… Ще й страшний, мабуть, до того. Ходить, ходить він по хаті, Ну а потім – хвать за ногу! Хоч старий, а те, дитяче, Згадую і посміхаюсь. Це все так, але, одначе, Дай під пледом заховаюсь. «День був похмурий та, однак, привітний…»
День був похмурий та, однак, привітний. Й лише надвечір дощик покропив… Перед вікном хитається від вітру Заквітчане гілля старезних слив. Після дощу пелюстки забілили, Неначе снігом, землю навкруги. І квітів аромат, набравшись сили, Вже втратив свої звичні береги. Він стрімко так вливається в кімнату, Через вікно потужно струменить… А я пливу у хвилях аромату, І щось у серці радісне бринить. «Біло-рожеве море заливає…»
Біло-рожеве море заливає Світ весняний від краю і до краю. І справді, уже слів не вистачає, Щоб передати те, що відчуваю. Жага шалена, наче птах, злетіти Над неозорим цим квітучим раєм. Не дихати повітрям, його пити Як напій чарівний, що окриляє. Дарує сили жити і наснагу До творення щасливого, людського, Біль забирає і тамує спрагу В тих, хто долає непросту дорогу.
Відгуки про книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін (0)