Замісць сонетів i октав - Павло Григорович Тичина

* * *

Уже світає, а ще імла…

На небі зморшка лягла.

— Яка зайшла ж мені печаль!

Промінні заори воралися у хмари.

Чую — фанфари!

— Яка зайшла ж мені печаль…

Ой не фанфари то, а сурми та гармати.

Лежи, не прокидайся, моя мати!..

Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!

(Замість сонетів і октав).

Осінь

На культурах усього світу майові губки поросли.

Осінь. По містах вже о четвертій — електричні ліхтарі. А в селі

ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть.

Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так

заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову

піддержувати треба!) — ачей ізнов до нас промовить.

А листя падало. І голова на в'язах не держалась. Тоді —

вкинулись в еклектику. Взяли трохи цегли і стільки ж музики.

Думали — перемежениться… А листя падало. І голова на в'язах

не держалась.

На культурах усього світу майові губки поросли.

Антистрофа

Дорослі й семилітні: "Ой, яблочко, да куда котишся".

Так. Народ у толоку, а поети в борозну.

Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше менш

талановитий за месії.

Терор

Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала:

убивати гріх! — на ранок з простреленою головою. Й собаки за

тіло на смітнику гризуться.

Лежи, не прокидайся, моя мати!

Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір

звіра їсть?

— не прокидайся, мати…

Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати з

перерізаного горла? —

Звір звіра їсть.

Антистрофа

Аероплани й усе довершенство техніки — до чого це, коли люди

одне другому в вічі не дивляться?

Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма.

Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі,

сірі,

блакитні…

Лю

Сплю — не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю.

І раптом якось повно! Люлі-лю…

Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) — все згучить на

О.

— Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" — кричали

з прапорами. Тепер тліють в землі. Ти кажеш — і я умру?

Геть через усе життя прослалося леґато (гудок на заводі). Годі!

Заголубій і на мою долю. Люлі-лю… І тільки пташка за вікнами:

тріолями, тріолями!

А як же краса? і невмирущість? — Пригадую (аж смішно): повік з

тобою! — заприсягала кохана. —

Очевидячки люди лише по духу енгармонійні. Бо всі трагедії й

драми — врешті є консонанси.

— Вставайте! — у місто вступила нова влада!

Розплющую очі ("консонанси").

На стіні від сонця густорамне вікно як огнистий дієз.

Антистрофа

Іще й тоді, як над безмежною водою паслися табуни вітрів; —

Іще й тоді, як гори затряслись, пореплась земля, а по шорсткій,

гострій, як мечі, траві різні поповзли потвори —

— Хмари, на сонці хмари гралися безтурботні. Ніжні форми

дитинні! — витончені обриси! — кому вони були потрібні?

Дикун, наївшися сирого м'яса, довго стежив за ними

незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку, подібну до

будяка.

Найвища cила

— Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось і постукав двері.

Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало небо. А

над усім містом велизечний рояль грав…

І зрозумів я — настав Великдень.

Антистрофа

Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху.

Молюсь не самому Духу — та й не Матерії.

До речі: соціялізм ніякими гарматами не встановити.

Ритм

Kоли йде дві стурнких дівчині — ще й мак червоний в косах —

— десь далеко! молоді плянети!

Пливуть. Струнчать. Атоми утоми — на світ, у світ із тьми!

Танцюють, куряву збивають… Сонця стають у коло. А від майви

по всесвіту всьому.

Дві дівчині.

Антистрофа

Налила голодним дітям молока, — сама сіла та й задумалась…

А по гладишці, мов з очей незрячих, сльози покотились. Одна

швидше, вперед. А друга,

мов знехотя,

за нею,

слідом…

Дві дівчині.

Евое!

Творці революції здебільшого лірики. Революція єсть траґічна

лірика, а не драма, як то подейкують.

Евое!

За плугом ходити наші нащадки готуватимуться не менш, як

зараз готуються в балетній студії. І на людину. Що не вмітиме

пісні, дивитимуться як на справжнього контрреволюціонера.

Все на світі від примружених очей.

Евое!

Антистрофа

Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб

світовий і де всі як один проти кари на смерть.

Хай вас називають творцями за шторами, сантименталістами…

Хіба це так важно?

У нас іще й досі попіл висипають не на город, а десь у куточок,

під тин.

Хто скаже

Крапнув щось дощ — і всі асфальти у сисипному тифі…

Молодий новеліст: — не хочу, не можу писати! Місто гнітить,

життя нервує.

Я мовчав. Поблизу десь бомба…

Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі походити.

"Бий саботажника!" — прочитав я на 'дному з плакатів.

А за нами старчихи, простягаючи руки. —

Антистрофа

Трава росте, де захоче. Вітер шпурляє в калюжу наказ про

мобілізацію. Молочка! — плаче дитина, а тут же й хліба за душею

нема.

Хто скаже: що єсть контрреволюція?

Шовіністичне

Беруть хліб, угіль, цукор і так, немов до чарки, приказують:

— Ну хай же вам Бог посилає… та щоб ми ще не раз на вашій

землі пироги їли.

А ми, позиваючи сусіда за межу, одказуємо:

— Дай, Боже, дай…

Іноді так: небо ясне, а вода з стріх капле.

Антистрофа

Праві йдуть назад, але голову намагаються держати вперед.

Ліві мчать уперед, але голову скрутили назад.

Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив і

приймав осанну.

Іспит

Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки, колоші

закачали…

— ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм скажіть: вони питають,

чи єсть у нас культура!

Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне.

А навколо