Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський

Автор раз у раз нагадує читачам, що Московія в ті роки була сателітом як Кримського ханства, так і Османської імперії. Тому немає нічого дивного, що в її складі постійно бачимо татарську кінноту, як кримську, так і касимовську, казанську чи інших ханств.

А те, що війська московитів ззовні нагадували звичайну орду, нехай нам дивним не видається, бо ті люди із 1238 року, справді, становили невід’ємну частину Золотої Орди, з єдиною різницею: вони були, згідно із повелінням хана Батия, — християнами московського штибу.

«Битву під Оршею заведено поділяти на три стадії. Перша охопила атаку московської кінноти на ліве крило «литовців»… (Московити. — В.Б.) цим маневром сподівалися відрізати противника від переправи. К.І. Острозький розгадав наміри московських воєвод. Після того як «литовці» витримали стартовий натиск московської кінноти, він ввів у бій своїх резервних кіннотників. Московським військам довелося відступити.

На другій стадії бою московська кіннота атакувала як правий фланг «литовців», так фланг лівий, де вони змогли знову відновити наступ. Давши можливість на лівому фланзі розгорнути атаку, «литовці» враз розступилися, і… (московити. — В.Б.) потрапили під шквальний вогонь із близької відстані й змушені були тікати. На правому фланзі «литовці» імітували втечу. Московити тут же почали грабувати майно противника, однак потрапили під вогонь польової артилерії. Вони цього не чекали. Взагалі, для… (московитів. — В.Б.) використання польової артилерії було чимось новим і незвичним.

Князь К.І. Острозький сам очолив контрнаступ. Почалася третя стадія битви.

У фланг відступаючій московській кінноті вдарили панцерники з резерву, фактично відрізаючи московський авангард від основних військ. Рештки московитів опинилися в пастці. Вони були притиснуті до болотистої долини річки Кропивни, частково до Дніпра, і їх майже повністю знищили. Під час спроб втечі московські вояки кидалися з крутих берегів і масово гинули. Сама річка була повністю запруджена тілами загиблих.

Активна стадія битви тривала три години. Однак переслідування… (московитів. — В.Б.) «литовцями» затягнулося надовго, аж до вечора. З одинадцяти великих московських воєвод у полон потрапило шестеро. Серед них був і головнокомандувач московського війська І(ван) Челяднин. На полі бою загинула величезна кількість ратників. Так, у листі до лівонського магістра король польський і великий князь литовський Сигізмунд І писав, що московити під час Оршанської битви з вісімдесятитисячного війська втратили до тридцяти тисяч убитими, тоді як до полону потрапило вісім верховних воєвод, тридцять сім воєначальників і півтори тисячі дворян» [46, с. 29–30].

Російський історик А. Нечволодов у праці «Сказания о русской земле» писав:

«Такой блестящей победы литовцы никогда не одерживали над русскими. Они гнали, резали и топили их в Днепре, усеяли телами все окрестные поля и захватили огромнейший полон: Челяднина, Булгакова-Голицу и шесть других воевод, 37 князей, более 1500 дворян, все знамена, пушки и обоз…» [173, с. 193].

Що цікаво: «Василий III заявил, что для него все московские ратники, сдавшиеся в плен — мертвецы» [173, с. 194].

Те ж саме заявляв так званий спадкоємець «русской славы» — російський генералісимус Йосиф Сталін, бездарно втрачаючи мільйони людей на полях страшної війни 1941–1945 років. Через 430 літ.

Отакі нащадки!..

Наступного дня, поховавши вбитих, князь Костянтин Іванович рушив до Смоленська. І тут слід розповісти про надзвичайно жахливі речі, які вчинив смоленський намісник Василя III — Василь Шуйський. Послухаємо: «…сам Константин с шестью тысячами отборных воинов явился пред городскими стенами. Тут Шуйский изумил его и жителей зрелищем ужасным: велел на стене, в глазах Литвы, повесить всех… (підозрілих. — В.Б.), надев на них собольи шубы, бархаты, камки, а другим привязав к шее серебряные ковши или чарки, пожалованные им от Великого Князя…» [13, т. VII, с. 41].

Та навіть головне не те. Отой татарський намісник Василя III — князь Шуйський — пообіцяв повністю знищити все населення міста, якщо український князь Костянтин Острозький штурмуватиме Смоленськ.

Скажіть, будь ласка, з ким у 1514 році були споріднені смольняни: з московитами чи з українцями? Думаю, відповідь очевидна.

І тут ще одна паралель: саме так чинили московити-енкаведисти у 20–30 роках XX століття, захопивши владу, а німецькі фашисти — під час війни у 1941–1945 роках на землях України.

Пам’ятаймо, дорогі українці!

Звичайно, Костянтин Острозький не став штурмувати Смоленськ. Він і наміру такого не мав, інакше привів би усе своє військо та привіз би усі гармати.

Ще раз звертаю нашу увагу: Смоленськ, як сьогодні волають московити, — «исконная русская земля», — 1514 року був загарбаний ними вперше за свою історію. У цьому місті мешкали переважно слов’яни — наші родичі, в той час як московські загарбники були татарами. Щоправда — християнами. Це слід пам’ятати.

З династії татарів Шуйських вийшов один із московських царів — Василь Шуйський (1606–1610). Теж не забуваймо.

Наводжу два висновки тієї звитяги.

Перший. Оршанська перемога призвела до стабілізації становища Великого Литовсько-Руського князівства.

Другий. Католицькі Литва і Польща зрозуміли значення православної України-Русі в протистоянні з татаро-фінською новонародженою Московією.

Частина восьма

КНЯЗЬ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН ГАЛИЦЬКИЙ (1526–1608)

1. Перші московські потуги фальшування

Звичайно, на відносини Османської імперії та її сателітів Криму й Московії з європейськими країнами і, перш за все, з Великим Литовсько-Руським князівством, впливало багато чинників. Перераховувати їх та встановлювати значення кожного — марна справа. Бо вплив кожного такого чинника був домінуючим на певному відрізку часу і швидкоплинно мінявся. Хоча робити такі спроби аналітичних досліджень, безумовно, треба. Особливо це стосується ХVІ–ХVІІ століть, коли на сотні років уперед вирішувалася доля українського етносу.

Варто також зазначити, що стратегічним завдання Османської імперії у ті роки, як і її московських сателітів, було загарбання територій та домінування на них. Це стратегічне завдання впродовж століть не мінялося. Для сучасної Московської імперії воно не змінилося досі. Хоча в XVI столітті московські князі були звичайними лакеями османських султанів, як і кримських ханів.

Як би ми не применшували вплив особи на історичний процес, та в нашому випадку з такими твердженнями погоджуватись не доводиться. Бо вся друга половина XVI століття розвитку українського етносу та української землі, як би ми того хотіли чи не хотіли, залежала, практично, від руського князя Василя-Костянтина Галицького (Острозького).

Але перед тим, як розповідати про часи середини та другої половини XVI століття, слід розібратися, що відбулося напередодні в Європі, як вона розділилася на воєнні союзи, як татарська Московія була залучена до воєнного союзу Османської імперії і Кримського ханства, як