Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

небезпеку для здоров’я інших осіб, суд на підставі ст. 96 КК може застосувати до такої особи примусове лікування. Суд при постановленні вироку про звільнення засудженого від основного покарання може покласти на нього вищезазначені обов’язки в усьому обсязі або кілька з них. При цьому суд має пояснити засудженому умови такого випробування і вказати на наслідки у разі невиконання покладених на нього обов’язків.

У ч. 2 ст. 76 КК зазначається, що контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання з випробуванням здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців — командирами військових частин.

Якщо суд дійде висновку про можливість звільнення від покарання з випробуванням при призначенні покарання за сукупністю злочинів, то таке звільнення здійснюється при призначенні покарання не за кожний із злочинів, а лише при остаточному його призначенні за правилами про сукупність злочинів.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням. Про такі наслідки йдеться у ст. 78 КК, а саме: 1) після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені судом на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

Маємо зазначити, що, відповідно до ч. 3 ст. 88 КК, особа, засуджена за вироком суду і звільнена від покарання, визнається такою, що не має судимості.

Скасування судом звільнення від покарання і направлення засудженого для відбування призначеного покарання відбувається у разі систематичного, протягом іспитового строку, вчинення засудженим правопорушень, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення.

У законі йдеться про систематичне вчинення правопорушень, тобто мається на увазі вчинення трьох або більше правопорушень із застосуванням до засудженого за кожне правопорушення заходів адміністративного стягнення, що є свідченням його небажання стати на шлях виправлення. У разі вчинення засудженим, якого звільнили від призначеного покарання з випробуванням, протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами про сукупність вироків та за правилами складання покарань.

§ 3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Підставою такого виду звільнення від покарання є наявність, з одного боку, — особливого фізіологічного і психологічного стану вагітної жінки і тієї, яка народила або усиновила (удочерила), годує й виховує дитину, а з другого — важливість вільного материнського піклування про здоров’я та нормальні умови розвитку малої (до семи років) дитини.

Виходячи з цього кримінальний закон містить дві спеціальні норми щодо покарання таких жінок за вчинений ними злочин. Одна з цих норм (ст. 79 КК) надає суду право звільнити від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, під час постановлений вироку, а друга (ст. 83 КК), — надає право суду звільнити від подальшого відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання.

У ст. 79 КК передбачено, що у разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який за законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Отже, суд може застосувати ст. 79 КК за наявності певних умов, а саме: 1) жінка, яка засуджується, є вагітною або має дитину віком до семи років; 2) такий жінці за вчинений злочин судом призначається покарання у вигляді: а) обмеження волі або б) позбавлення волі на строк не більше п’яти років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) засуджена звільняється як від основного, так і додаткового покарання з покладанням на неї обов’язків, передбачених ст. 76 КК, про які вже говорилося; 4) встановлення іспитового (випробувального) строку, складовими якого є — строк, визначений законом для декретної відпустки, строк перебування в лікарні в зв’язку з пологами, строк досягнення дитиною семи років щодо вагітної жінки, а щодо жінки, яка має малу дитину, — до досягнення такою дитиною семирічного віку. Контроль за поведінкою засудженої здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією; 5) сумлінне виконання засудженою під час іспитового строку покладених на неї обов’язків; 6) після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, має винести одну із ухвал, якою або звільняє таку жінку від покарання, або направляє її для відбування покарання, призначеного судом.

Порушення засудженою умов звільнення від відбування покарання з випробуванням породжує відміну такого звільнення. Таке порушення, як зазначається в ч. 5 ст. 79 КК, може виявитися у тому, що звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення (два або більше) і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення. За наявності таких порушень з боку засудженої суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену до відбування покарання згідно з вироком суду.

Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами про сукупність вироків та про складання покарань.

§ 4. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Правила застосування давності виконання обвинувального вироку в основному подібні до правил, які регулюють застосування давності притягнення до кримінальної відповідальності, які було викладено в окремій главі підручника.

Підставою застосування давності виконання обвинувального вироку є поглинаюча сила часу, протягом якого призначене покарання не було виконано, що зумовлює, як правило, втрату або істотне зменшення суспільної небезпеки засудженого та недоцільність виконання призначеного покарання.