Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

обставин, за винятком обставин, зазначених у пп. 2, 6, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку. § 2. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

1. Призначення покарання за незакінчений злочин. У цьому випадку суд при призначенні покарання має враховувати такі положення:

1) загальні засади призначення покарання викладені в ст. 65 КК: зокрема, покарання має бути призначено у межах, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. І також у межах положення Загальної частини Кодексу з урахуванням способу та мотиву дій винного, характеру і розміру заподіяної шкоди;

2) обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання, що визначені, відповідно, у ст. 66 і ст. 67 КК. При цьому мають бути враховані як перші, так і другі обставини при їх одночасній наявності. Наприклад, особа вчинила замах на крадіжку майна з використанням умов надзвичайного стану (обтяжуюча обставини) внаслідок збігу тяжких матеріальних обставин (пом’якшуюча обставина). Суд при призначенні покарання має врахувати обидві ці обставини;

3) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння та ступінь здійснення злочинного наміру. Нагадаємо, що незакінчений злочин має дві стадії — готування до злочину та замах на вчинення злочину. Ці стадії злочинної діяльності різняться між собою як за фактичними обставинами, так і за тяжкістю вчиненого. Тому, призначаючи покарання, суд має враховувати, що готування до злочину є його початкова стадія і вважається менш небезпечною відносно стадії замаху на злочин. У даному випадку має значення і те, що готування до злочину невеликої тяжкості, відповідно до ч. 2 ст. 14 КК, не тягне за собою кримінальної відповідальності;

4) при призначенні покарання суд має враховувати і причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Злочинний намір може не здійснитися за однієї з кількох причин: а) з причини, не залежної від волі винного. Наприклад, дії злочинця було припинено органами влади; б) з причини об’єктивної неможливості з боку злочинця досягти своєї мети (наприклад, винний не влучив при пострілі в свою жертву; сейф виявився надійно закритим, і злочинець не зміг проникнути в його середину; в) злочинець відмовився від доведення злочину до кінця при можливості досягнення мети злочину, наприклад, злочинець злякався відповідальності за вчинене, отямився і відступився від свого наміру тощо.

За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

2. Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті. Суд, призначаючи покарання співучасникам злочину, має керуватися положеннями, викладеними у ст. 65–67 та ч. 2 ст. 68 КК, щодо характеру та ступені участі кожного із співучасників у вчиненні злочину. Така участь залежить від ролі того або іншого співучасника злочину в досягненні загальної мети злочину і його безпосереднього впливу на розмір заподіяної шкоди.

Вид і розмір покарання за злочин, вчинений у співучасті, залежить головним чином від тієї ролі, яку виконував кожний із співучасників злочину: був він виконавцем чи організатором злочину, підбурювачем чи пособником злочину.

Більш небезпечним серед співучасників вважається виконавець та організатор злочину, а найбільшу небезпеку для благ людини і соціальних цінностей створює групова та організована (кланова) злочинність. Активні учасники таких груп і особливо організатори злочинних організацій мають зазнавати з боку суду найбільшої і найсуворішої кари.

Отже, обрання кожному підсудному конкретної міри покарання за вчинений ним злочин має ґрунтуватися на додержанні судом загальних засад призначення покарання та аналізі усіх фактично встановлених обставин справи. Така оцінка здійснюється судом на підставі правосвідомості суду, тобто безпосереднього, неупередженого застосування закону на основі високого професіоналізму, правової і загальнолюдської культури. Якщо судді мають всі ці складові правосвідомості, то шлях до справедливого покарання є найбільш можливим.

§ 3. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

Покарання більш м’яке, ніж передбачено законом, може бути призначено (ч. 1 ст. 69 КК): 1) за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, наприклад, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання та збігу тяжких особистих чи сімейних обставин або вчинення тяжкого злочину вперше і добровільне відшкодування завданого збитку; 2) за наявності даних про особу винного, які свідчать про її відносно невелику суспільну небезпечність (винний добровільно з’явився із зізнанням, вважається сумлінним працівником і порядною людиною в колективі).

За наявності цих обставин у їх поєднанні суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) за даний злочин, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин.

У цьому випадку суд не має права призначати покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК.

Наприклад, суд розглядає справу про вчинення контрабанди, яка за ч. 1 ст. 201 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. У цьому випадку нижчою межею покарання за такий злочин є три роки позбавлення волі. Якщо суд на підставі вищезазначених обставин дійде висновку про можливість призначення винному в контрабанді покарання у вигляді позбавлення волі, то він може призначити таке покарання, але не нижче одного року (найнижча межа покарання у вигляді позбавлення волі, що встановлена в ч. 2 ст. 63 КК).

На підставі зазначених обставин суд може не призначати додаткового покарання, що передбачено в санкції даної статті (санкції частини статті) як обов’язкове.

За наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачено пп. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним