Що таке антична філософія? - П'єр Адо

182, 379 Суарес, Франциск 330 Сулла* 123, 191, 380 Сфер* 122, 379 Сципіон Еміліан 271, 380 Сципіон Африканський 271 Тавр Кальвізій* 196—197, 200, 203, 205, 382 Теетет* 12, 38, 267, 269, 271, 299, 377 Теофраст* 99, 111, 128, 182, 378—379 Тимон з Афін* 146, 379 Тома Аквінський 345 Торо, Генрі Девід 353 Фаворін із Арля* 186, 382 Фалес Мілетський* 16, 29—31, 88, 376 Феміста* 163, 379 Феогнід* 19, 29, 377 Феодор з Асіни* 383 Феомнест* 381 Феофіл з Антиохії* 382 Фестюжьєр, Андре-Жан 119 Філодем* 161, 164, 258, 282—283, 380 Філон Александрійський* 177, 179, 212—213, 269, 307, 314, 331—333, 373, 381 Філон з Афін* 147, 379 Філон з Ларісси* 380 Філопон* 384 Фіхте, Ґотліб 7 Фрасимах* 31, 377 Фрідман, Жорж 360, 366—367 Фуко, Мішель 15, 317, 342, 418—419 Хармад* 196, 380 Харон 272 Хілон зі Спарти* 30, 376 Хосров* 384 Хрісіпп* 123, 131, 165, 172, 176—177, 179, 194, 196—198, 201, 254, 278, 305 Цельс* 200, 383 Цицерон* 23, 36, 67, 73, 123, 134, 136, 146, 150, 152, 156—167, 163, 165, 168, 172, 176, 183, 185—187, 192, 196, 225, 244, 256, 258, 268, 271, 275, 283, 319, 373, 380, 396 Чжуан-цзи* 145, 364, 378 Шелінґ, Фрідріх Вільгельм Йозеф 7 Шеню, Марі-Домінік 198, 334 Шефтсбері, Ентоні Ешлі-Купер 353 Шопенгауер, Артур 337, 353 Юлен, Мішель 303, 305—306, 363, 416 Юліан 384 Юлій Цезар 380—381, 384 Юстин 309, 312, 382, 384 Юстиніан 384 Ямвліх* 23, 193, 205, 221, 223, 244, 263, 373, 383—384 Ясперс, Карл 362

Примітки перекладача

[У електронній версії примітки перекладача (їх кількість складає 34) віднесені до відповідних місць у тексті й містяться в загальному корпусі приміток, позначені як «Прим. перекладача». — Прим. верстальника.]

ФІЛОСОФІЯ ЯК СПОСІБ ЖИТТЯ ТА ІСТОРІЯ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ П’ЄРА АДО

Післямова перекладача

Книга «Що таке антична філософія?» (1995) посідає особливе місце у творчості П’єра Адо (1922—2010). Це не збірник окремих статей, вона була написана одразу як ціла книга і охоплює більшість сюжетів та ідей, розвинутих у інших його статтях та книгах. Відтак не буде перебільшенням твердити, що ця книга, опублікована П. Адо у 73 роки, виражає філософську позицію автора, без з’ясування котрої його різносторонній творчий доробок важко зрозуміти. Перш ніж перейти до окреслення такої позиції потрібно зробити ряд застережень. Передусім, кажучи про філософську позицію П. Адо, я жодним чином не маю на увазі, що він є автором філософської концепції на кшталт тих, з якими ототожнюються сьогодні модні французькі філософи, а «філософія як спосіб життя» чи «філософія як духовна вправа» в сучасному інтелектуальному пейзажі посідає місце поруч з такими витворами французької філософської думки другої половини XX століття як «філософія екзистенціалізму», «філософія деконструкції» чи «філософія постструктуралізму». Це не так хоча б тому, що на відміну від останніх, філософська позиція П. Адо не передбачає створення якоїсь нової концепції — він намагається актуалізувати античне розуміння філософії, наполягаючи, що філософія в античності була передусім способом життя та духовною вправою. Тут справді немає нічого нового чи оригінального: численні модерні та сучасні філософи говорили, що сьогоднішня філософія є зовсім не тим, чим була філософія античної доби і/чи що антична філософія була зовсім не тим, що ми про неї зазвичай думаємо відповідно до наших історичних стереотипів. Оригінальним швидше є те, що у випадку П. Адо такий погляд підсумовує його багаторічний досвід вивчення, перекладу та коментаря античних філософських текстів, а також рефлексій над модерною і сучасною філософією.

Сучасного читача важко здивувати оригінальною філософською чи історико-філософською концепцією, адже чи не увесь модерний філософський дискурс націлений на відкриття, повороти, подолання та перевідкриття, на створення чогось нового й оригінального, не кажучи вже про парафілософську літературу, в якій не бракує екзотичних концепцій, що претендують перевернути наше бачення речей. На цьому фоні намагання актуалізувати розуміння філософії як способу життя та як духовної вправи може здатись ще однією екзотичною пропозицією, бо антична вимога відповідності способу життя способові мислення сьогодні викликає непорозуміння. Вона сприймається передусім як вимога підпорядкувати життя філософській теорії, тоді як сучасна філософія, цікавлячись людським життям у всіх його проявах, утримується від конкретних життєвих рекомендацій. Це утримання пов’язане передусім з уроками «проекту Просвітництва», в перебігу реалізації якого намагались втілити в життя положення філософської теорії, сформульовані відповідно до вимог новочасної науки. Натомість у античної філософії були чіткі життєві рецепти, відомі й зараз, адже тексти античних філософів стали загальнодоступними, однак зазвичай ці рецепти асоціюються передусім з відмовою від звичних форм повсякденного життя і з ексцентричними вчинками, до яких вдавались представники філософських шкіл античності. На