Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Thomas Mann: Meine Zeit (1950), in: Його ж.: Essays Bd. 6, Frankfurt/М. 1997, S. 176.
(обратно) 4Timothy Garton Ash: Amerikas Entscheidung. Beginnt jetzt das 21. Jahrhundert?, in: SZ, 14.9.2001, S. 17.
(обратно) 5Там само.
(обратно) 6«Слідом за трагічною добою 1914-року до наслідків Другої світової війни років із двадцять п'ять-тридцять тривало вкрай високе економічне зростання і соціальна перебудова, які, вочевидь, змінили людське суспільство значно фундаментальніше, ніж будь-який інший відтинок часу такої ж тривалості. Цей період у ретроспективі можна розглядати як своєрідну золоту добу, і мало не одразу, щойно на початку сімдесятих років він добіг кінця, його так, власне, і сприймали. В останній частині століття відтак почалася нова доба занепаду, непевності й кризи, а для більшої частини світу, як-от для африканських країн, країн колишнього Совєтського Союзу та колишньої соціалістичної частини Європи, насправді зайшла доба катастрофи [...] З перспективи дев'яностих років здавалося, що коротке XX століття торує шлях від однієї кризи, викликаної короткою золотою епохою, до іншої, з видом на невідоме й сумнівне, але не конче апокаліптичне майбутнє». Eric Hobsbawm: Das Zeitalter der Extreme. Weltgeschichte des 20. Jahrhunderts, München / Wien 1995, S. 20.
(обратно) 7«У середині XX століття Артур Кьостлер написав роман про совєтський режим і його показові процеси, що його він назвав „Опівдневе сонце“. Ця назва — моя метафора всього XX століття, не лише совєтського режиму. Але в цьому столітті водночас багато де з'явилось і „Яскраве сонце опівночі“. Атож, як ми дивимося на це таке неоднозначне століття, то наша точка зору значною мірою залежить од часу і місця». Immanuel Wallerstein: Absturz oder Sinkflug des Adlers? Der Niedergang der amerikanischen Macht, Hamburg 2004, S. 35.
(обратно) 8«XX століття почалося 1914 року, щойно вибухнула Перша світова. Цьому передували півтора десятки років, що правили за продовження Belle fipoque, такий собі танок à la Шніцлер, де у штраусівських вальсах кружляли панство та буржуазія в імперії Габсбурґів, у кайзерівській Німеччині і в Англії під зверхністю Едуарда. Перша світова раптом розчинила пекло. Світ накриває хвиля насильства і руйнації небаченого досі масштабу. Всі оптимістичні уявлення про дійсність, ідею прогресу, всі цінності й принципи було одним духом поставлено під сумнів. Сьогодні нам ясно, що ця реальність тяжіла на цілому столітті, аж до етнічних чисток у Сребрениці і незбагненному, але водночас такому реальному геноциді у Руанді, внаслідок якого загинуло пів-мільйона людей». Daniel Bell: Aufstieg and Fall der Ideologien, in: SZ, 16. /17.1.1999, S. III.
(обратно) 9«Сполученим Штатам та іншим ліберальним демократіям доведеться подивитися в очі тому факту, що після колапсу комуністичної системи світ, у якому вони живуть, дедалі менше залишається колишнім світом геополітики і що правила і методи історичного світу не пристають до життя у світі постісторичному. Держави останнього перейматимуться здебільшого питаннями економічними — наприклад, заохоченням конкурентоспроможності та новаторства, управлінням внутрішніми і зовнішніми дефіцитами, підтримкою повної зайнятості, спільним розв'язанням серйозних екологічних проблем та ін. [...] Постісторичний світ — це світ, у якому прагнення до комфортного самозбереження взяло гору над бажанням ризикувати життям у битві за престиж і в якому боротьба за панування поступилася місцем загальному, раціональному визнанню». Francis Fukuyama: Das Ende der Geschichte, München 1992, S. 379 f.
(обратно) 10Кенічі Омае влучно змалював настрій того часу, зазначивши, зокрема, що національна держава гратиме порівняно з силами світової економіки лише другорядну роль: «Дещо дивне — і для багатьох вельми тривожне — сталося на шляху до „нового світового порядку“ колишнього президента Буша: старий світ стискається. Це видно насамперед із того, що, тільки-но скінчилася холодна війна, стара система союзів і противенств між промислово розвиненими країнами розтрощилася до цурки. Менш ясно, однак, але ще важливіше те, що тріщить по всіх швах сама сучасна національна держава — цей артефакт XVIII і XIX столітть. [...] Так воно вже є, що національні держави грають у світовій економіці лише другорядну роль». Kenichi Ohmae: Der neue Weltmarkt. Das Ende des Nationalstaates und der Aufstieg der regionalen Wirtschaftszonen, Hamburg 1996, S. 20 u. 26. Такі погляди побутували у західній спільноті у 90-і роки.
(обратно) 11«Вся справа в економіці, бовдуре!» (англ.). Автором цієї фрази вважають політтехнолога, а згодом політичного коментатора Джеймса Карвіла, що відповідав за стратегію виборчої кампанії Клінтона. Розказували, що Карвіл повісив у виборчому штабі Клінтона картки з трьома ключовими фразами, що їх мали пам'ятати співробітники штабу.
(обратно) 12Така різка зміна ставлення США до ролі держави у світлі подій 11 вересня дуже ясно звучить у виступі президента Джорджа Буша на тему становища в країні (State of the Union Adress), що його він зробив перед обома палатами Конгресу 29 січня 2002 року: «Але після того, як Америка