Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

Більше того: цей конфлікт перманентно роздмухується зацікавленими політичними та окремими представниками псевдонаукових кіл як у сучасній Польщі, так і в сучасній Україні, екстраполюється, «розтягується» з локального до загальнонаціональних рівнів, трактується не більш і не менш, як «українсько-польська війна».

Така трактовка є антинауковою та по-людськи безвідповідальною. Якщо сказати прямо – вона є брехнею, яка, крім всього іншого, об'єктивно перешкоджає поверненню України до європейського політичного, інтелектуального, духовного простору. За голослівними звинуваченнями якось забуваються очевидні речі. УРСР як квазідержавне утворення та Польська держава ніколи між собою не воювали. Українці та поляки пліч-о-пліч билися в арміях власне Польщі та СРСР, а також США, Канади, Франції, інших країн антигітлерівської коаліції. Крім того, вихідці з території тогочасної Польщі – українці та поляки – воювали у лавах збройних сил Німеччини, в парамілітарних партизанських загонах різних політичних орієнтацій (наприклад в Італії) тощо.

Поза тим, «темною стороною Місяця» і сьогодні, через 70–90 років після подій, які описані в цій розвідці, залишаються деякі окремі елементи практичної політики Другої Польської республіки та римо-католицької церкви, які сприймалися частиною українського населення Польщі як такі, що мають за кінцеву мету уніфікувати існуючі національні та конфесійні відмінності поміж обома народами, між римо-католиками та греко-католиками.

Зрештою, непорозуміння, які активно роздмухували нацистський та радянський окупаційні режими і їх колабораціоністи з числа місцевого населення, переросли у фазу взаємного фізичного винищення. Це мало катастрофічні наслідки для обох сторін, які потрапили в рабство до російських та своїх, рідних, комуністів.

Якнайкращу, з мого погляду, оцінку того, що сталося, сформулював колишній Президент Польщі Олександр Квасьневський: «Я, наприклад, – сказав він в інтерв'ю радіо «Свобода», – вважаю, що скільки б ми не старалися, та сприйняття Бандери в Польщі і в Україні буде різне. Для нас це терорист, злочинець і український націоналіст, а для українців, особливо в Західній Україні, – це борець за незалежність України, який використовує тогочасну політичну кон'юнктуру, а водночас він застосовує методи терору, яких не цуралися й польські герої, до яких ми ставимося як до світлих постатей нашої історії».[258]

Ці б слова – та Богові до вух.

Буду молитися.

Dixi.

Див. зокрема: http://news.eizvestia.com/news_politics/full/trigoda-prezidenstva-yanukovicha-ukraina-v-mirovyh-rejtingahin-fografika

Патриляк І. Військова діяльність ОУН (б) у 1940–1942 pp. – Київ, 2004. – С. 391.

Книш З. Б'є дванадцята (Спогади й матеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 p.). – Торонто, «Срібна сурма», 1961. – С. 3.

Акт відновлення Української Держави // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 1. – К.: Національна академія наук України, Наукове товариство їм. Т. Шевченка, Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України HAH України,2001. – С. 313.

Енциклопедія історії України. – Т. 1. А – В. – Київ. – Вид-во «Наукова думка», 2003. – С. 58.

Докл. див.: Липовецький С. «Борщ за незалежність» проти «борців за незалежність» // http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/02/27/114519/

Книш З. Б’є дванадцята. – С. 8, 23.

Там само, с. 25, 49.

Єдина відома мені згадка про нього – див.: http://map.lviv.ua/statti/ luckij6.html

Документи і матеріали з історії Організації українських націоналістів. Т. 7. Документи державного планування УН (КДП ОУН). – Київ, вид-во Олени Теліги, 2002. – С. 5. Див. також Полікарпенко Г. Організація українських націоналістів під час Другої світової війни. – На чужині: 1951. – С. 52 – 61