Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець
Активістка Автомайдану Шура Рязанцева у спеціальному коментарі для цієї книги розповіла про своє затримання на кордоні, про допит і знущання з боку росіян. За її словами, вона їхала до Криму з кількох причин: по-перше, аби передати зібрану волонтерами допомогу українським військовим (картки на поповнення мобільного, листи дівчат на підтримку військових, обцілований дівчатами прапор України, гроші), яких тоді вже активно блокували російські «зелені чоловічки»; по-друге, активісти Автомайдану хотіли побачити на власні очі все, що там відбувається; по-третє, Шура Рязанцева їхала до батьків, які жили на той час у с. Слов’янське Роздольненського району неподалік Євпаторії. Читати спокійно ці свідчення неможливо.
Слово Шурі Рязанцевій: «Я і Катерина Бутко 9 березня рано-рано вранці поїхали на Крим, на моїй машині Citroen DS3. У Херсоні ми робили невеличку зупинку, ми там мали зустріч з активістами їхнього Євромайдану. І десь о 13:00 годині чи о 13:30 ми виїхали на Крим. Причому нічого не пророкувало біду, був такий піднесений настрій, тому що ми планували, куди ми спочатку поїдемо, де ми переночуємо, тобто взагалі на такому позитиві були. Навіть у нас до українського кордону, КПП українського перед самим Кримом прапори Автомайдану були прикріплені на машині. І там на КПП нам сказали: „Ви краще заховайте все“. А ми такі: „Та як? Як?“. Не думали, що там таке станеться. Ми позапихали в рюкзаки, ми там особливо нічого не ховали, хоча могли. І під’їжджали до кордону, через Армянськ їхали, через Турецький перевал.
Ми під’їжджаємо, при тому, що в мене кримська прописка, кримські номери, думали, що нас узагалі не чіпатимуть. І тільки от під’їжджаючи до військових, Катя зробила одну помилку, про яку я раніше не розповідала нікому. Вона дістала телефон і сфотографувала. І один із військових, мені здається, це був російський солдат, гонорово питає: „Чого ти фотографуєш?“. Починає на неї кричати, дістає її за барки з машини. У мене в цей момент просять документи, я даю.
Вони такі: „Ну що? Куди їдемо?“. Я починаю з ними жартувати: „На батьківщину“. — „А, зрозуміло. Відкрийте багажник“. Я відкриваю багажник, а в цей час той починає Катю обшукувати, перевіряти документи. Тут мене кличуть знову вперед, я: „Що там?“ — „Відкрий капот“. Я відкриваю капот, як у той момент ззаду, той військовий, що розглядав наші речі, говорить:
„Опа, ану йди сюди. Припливли“. Я підходжу, а він із рюкзака витягає український прапор. Той самий, який був розписаний, розцілований дівчатами. І почалося. Нам зразу ставлять автомати, і позбігалися і „Беркут“ і козачки. „Беркут“ був у формі з нашивками. У більшості закриті обличчя балаклавами. Там були козачки, „тітушки“ кримські. Було більше 50 людей.
На той момент у них там було містечко з наметів таких великих, і нібито медсестри, і їх батьки. І далі почався такий жах. На коліна, під дулами автомата, позв’язували руки. Нас було двоє: я і Катя Бутко, але ззаду ще машину з нашими „прийняли“. Ми разом не їхали, але потім нас разом посадили.
Почали розбирати машину як конструктор „Леґо“, повністю. Відірвали бампери. Передні та задні, усередині. Жах. Вони розібрали машину на шматки. Потім ходили, били автоматом по боках машини, просто ногами, знущались. Кожну річ коментували. Знаходили багато чого: і листи ходили читали вголос, які були адресовані нашим військовим, гроші знайшли, потім мої особисті речі, ескізи малюнків, я малювала по роботі, вони також там ненормально відносилися. Потім нас — мене, Катю Бутко і ще трьох осіб — відвели в наметове містечко. Вони позабирали в нас ноутбуки, телефони. Так як у мене ноутбук був у сплячому режимі й без пароля, вони знайшли там всю інформацію.
Там були збережені фотографії по Майдану й пости у Facebook, знайшли пост у Facebook по герою Небесної Сотні Ромі Гурику. З нами спілкувалася людина у військовій формі, росіянин. Бурят напевно, у нього такі косі очі були. І він, я так розумію, відповідав у них за якісь такі штуки. Тому що вони зламали ноут. Зразу тоді, коли зламали ноутбуки, один із „беркутів“ підійшов до мене, узяв мене за руку, розірвав мені сорочку і, власне, ось це [татуювання „Героям Небесної Сотні“ — Прим. ред.], можна так сказати, що я стала улюбленицею „Беркута“. Мене в „Беркут“ відвели й хотіли руку відрізати. Прямо дістали ніж. Ось так от поклали, вже хотіли різати, у мене тут була невеличка подряпина.
Потім знущалися дуже сильно. Вони клали обличчям в болото там пластом, десь за півметра від голови стріляли з автомата в землю, потім, коли „Беркут“ побачив татуювання, одна із жінок, яка була медиком, була в халаті й у віці, я так зрозуміла, що вона була чиясь мати з „Беркута“, взяла мене за волосся й почала тягнути, вона мені вирвала тут волосся [показує руками. — Прим. ред.], у мене було довге волосся, а мені тоді довелося підстригтися. Весь час звинувачували, що з „Правого сектора“. Єдину з усіх. Знущання були різними, „Беркут“ нас у поле „копняками“ гнав, говорили, що нас зараз будуть відстрілювати, потім нас усіх зібрали разом і відвели нас. Там такий стаціонарний був даїшний пост, і нас відвели в підвал.
Там видно було, що до нас там ще були допити людей, тому що було багато матраців, усе в крові. Нас поставили на коліна, обличчям до стіни. Це був пост ДАІ, оцей що перед Армянськом. Били ногами. Потім позабирали паспорти. І підходили питали особисті дані, власне той, який якут чи бурят».
Держприкордонслужба повідомила про посилення охорони кордону України: «Були розгорнуті три контрольно-пропускні пункти та виставлені прикордонні патрулі. Контрольні пункти розгорнуті в районі населених пунктів Салькове, Каланчак і Чаплинка. Усі вони посилені військовослужбовцями мобільних прикордонних підрозділів, МВС та
