Московство - Павло Штепа

Московщина дозволила видати українських книжок: у 1843—1857 рр. (за 14 років) — 25 (півтори книжки на рік); у 1857— 1870 (за 13 років) — 146 (11 книжок на рік)[421].

У культурних країнах, навіть в СРСР, щоденні газети читає 95% людності, вони істотно впливають на виховання мільйонів. Московщина примусово накидає своїм підданим мільйони примірників преси щодня. В УРСР видається українською і московською мовами 934 газет (накладом 10 млн.) та 84 журнали (наклад — 3 млн.). Разом — 13 мільйонів примірників. А розповсюджується в УРСР понад 26 мільйонів — з Московщини завозиться ще понад 113 мільйонів, певна річ — мовою московською. У Харкові щодня друкується 800 тисяч примірників московських газет «Правда» та «Известия» з матриць, що їх надсилають літаками з Москви[422].

Увесь продаж книжок, журналів за межі СРСР зосереджено в Москві в окремій установі («Международная Книга»), що надсилає свої каталоги за кордон. З них довідуємося, що є видавництва УРСР, БСРС, ГРСР та інших народів, але нема видавництва РРФСР (Московщини). Чому? Пояснення читаємо на 1-ій сторінці каталогу: «Газеты и журналы общесоюзные и РРФСР», тобто видавництва РРФСР є «общесоюзные», як і Академія Наук та міністерства. «Международная Книга» пропонує 870 журналів та газет «общесоюзных» видавництв, певна річ, московською мовою. «Общесоюзные» не видають мовами народів СРСР, хоч видають 10 журналів 17-ма мовами народів за межами СРСР. Всіх їх разом каталоги «республік» пропонують 193 назви — чим не культурна вищість москвинів і жалюгідна некультурність «національних меншостей» СРСР?

Майже всі республіки СРСР мають свої Академії Наук, видають наукові журнали. Туркменська, Узбецька, Казахська видають їх лише московською мовою. Азербайджанська, Вірменська, Грузинська, Латвійська, Естонська, Литовська видають двома: власною і московською. Українська та Білоруська — своїми мовами, але обов’язково з коротким викладом змісту (резюме) московською мовою. Так офіційно. Фактично ж у тих двомовних три чверті статей писані московською мовою, а в українських не лише зміст, а й окремі статті — теж московською. І так не лише в науковій періодиці. Багато технічних (часом і літературних) журналів друкують статті впереміж московською і немосковською мовами. Щороку кількість московською збільшується і зменшується — немосковською. Деякі з них мають немосковською лише назву, а всі статті — московською мовою. В республіках виходять московською і місцевою мовою два журнали однакових назви і змісту: «Советская Украина» і «Радянська Україна», «Советская Киргизия» і «Советтік Киргизстан» і т. п. У Києві є «Коммунист» московською і його близнюк «Комуніст» українською мовою.

В 1957 р. в УРСР було 34893 школи, з них 599 — середніх технічних і 138 вузів. Року 1962 в УРСР виходило два журнали для вчителів українських шкіл: «Українська мова в школі» 25980 примірників та «Література в школі» накладом 22930 примірників. Учителів загальноосвітних шкіл було в УРСР 357300, отже, один примірник припадав на 10 учителів. 1963 року обидва журнали з’єднали в один «Українська мова і література в школі» накладом 39320 примірників. За півроку наклад зменшили до 24100[423]. Журналу «Мовознавство» вийшло за 30 років лише 18 чисел (по 120–150 сторінок), а 1963 року його закрили. Московщина пильнує, щоб не існувало українських наукових та технічних журналів. В УРСР (у Києві) виходило 29 наукових і технічних журналів, з них 16 — мовою московською, 13 — українською.

В УРСР є понад 6 тисяч середніх шкіл. Єдиний в УРСР «Украинский математический журнал» видається московською мовою накладом лише 1005 примірників. Один примірник на шість шкіл. Московщина боїться мазепинства навіть у шахах: єдиний україномовний журнал «Шахіст» (навіть без прикметника «український») Московщина закрила ще 1939 року, хоча в Україні є понад 795 тисяч шахістів.

Інститут Історії АН УРСР виготовив 1960 р. кілька бібліографій історичних праць про Україну. Московщина не дозволила надрукувати жодної. Так само не дозволила видати і «Бібліографію історії УРСР». Інститут уклав 1960 року томи «Бібліографії історичної бібліографії». Видав перший, а подальше Московщина припинила[424].

Університети в УРСР видають у Харкові: «Ученые Записки Харьковского университета», «Труды Харьковского политехнического института», «Труды Харьковского педагогического института», «Труды Харьковского инженерно-строительного института», «Записки Харьковского сельскохозяйственного института», «Сборник научных работ кафедры строительной механики», «Работы факультета инженеров землеустройства», «Труды физического отделения физико-математического факультета», «Труды объединенного семинара по гидротехническому и водохозяйственному строительству» — жодного українською мовою. Навіть в Ужгороді видають: «Доклады и сообщения Ужгородского университета». Те саме й в інших українських університетах.

В Україні надруковано 1961 року книжок: українською мовою 3850 назв (46%), московською — 4416 (53%)[425]. Московська влада в Україні хвалиться, що творів Т. Шевченка видано понад 6 млн. примірників, І. Франка — 8 млн., лише замовчується, якими є ті видання. «Кобзаря» немає жодного ПОВНОГО. Повне зібрання творів Т. Шевченка в 10 томах видано 1939 р. накладом 10 тисяч примірників. З них перших два томи Московщина «вилучила з обігу», і їх перевидано аж 1951 року вже «виправленими» московською цензурою. У «Кобзарі» видання 1950 р. не надрукували 18 творів (7% усього «Кобзаря»), зокрема, «Якби ти, Богдане», «Розрита могила», «Великий льох», «Чигирине», «Стоїть в селі Суботові», «Іржавець», «Давидові псалми», «Заступила чорна хмара», вважаючи їх за протимосковські. Нагадаємо, що московська цензура не дозволила 1910 року надрукувати лише 6 творів та викреслювала лише окремі рядки, а не цілі вірші.

Боїться Московщина й іншомовних перекладів «Кобзаря». До 1933 року існували німецький та польський переклади. Московщина знищила їх і досі не дозволила перекласти іноземними мовами, крім московської. До речі, українські емігранти у вільному світі теж і досі не подбали про переклад всього «Кобзаря» іноземними мовами. Є переклад лише вибраних творів.

У 20-томному «повному» зібранні творів І. Франка немає жодного його протимосковського вірша («Не пора», «Росіє» і т. п.), і жодної статті («До історії соціалістичного руху», «Поза межами можливого», «Що таке поступ» і т. п.).

Року 1955 надруковано книжок: в РРФСР — 86,3% усіх в СРСР, а в УРСР — лише 5,2%. Московською мовою видано навіть такі, як «История и археология древнего Киева», «Зодчество Украины», «Археологические исследования древнего Киева», « Памятники архитектуры Украины» тощо.

За 1932–1955 рр. видання книжок в РРФСР збільшили на 82,8%, а в УРСР зменшили на 9,8%. Року 1963 видано в УРСР книжок українською мовою на 13,3% меньше, ніж у 1962 р. (з 3,824 до 3,321). Але московською мовою видали в УРСР на 15% більше (4 тисячі).

Московщина зменшила