Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк
Нові судові установи набули чинності в Росії в другій половині ХІХ ст., коли вже був досвід роботи судів в капіталістичних умовах в інших країнах, і цей досвід, звичайно, враховувався російською буржуазною юридичною наукою.
Значна частина російських криміналістів висловлюється за допустимість тлумачення кримінальних законів, а саме: О. Кистяківський, В. Спасович, М. Сергеєвський, С. Білогриць-Котляревський, С. Познишев. Відтак О. Кистяківський писав: «Із застосуванням кримінального закону невід'ємним є його тлумачення, останнє є тільки тим чи іншим способом його розуміння. Тому, на якій би низькій сходинці не стояла кримінальна юстиція і який би не був досконалий закон, тлумачення є невід'ємним засобом, який супроводжує його застосування»[48].
М. Дурманов дослідив, що деякі правознавці до тлумачення кримінального закону, як і будь-якого іншого, відносять і роз'яснення термінів, які вживаються в законі. Розкриття терміна є також уяснення волі законодавця, оскільки без розкриття термінів кримінального закону, інколи спеціальних, не можна встановити смисл закону. На думку цього ж науковця, в радянській кримінально-правовій літературі тлумачення кримінального закону зазвичай пов'язується з його застосуванням і розглядається в основному як частина або певний визначений момент застосування закону. Таке тлумачення закону під час його застосування відрізняється тим, що воно знаходить свою негайну практичну реалізацію. Саме тому тлумачення кримінального закону так часто пов'язують із застосуванням закону. Але нерідко простежуємо тлумачення кримінального закону або кримінально-правової норми, які ще ніколи не застосовувались без їх застосування[49]. Щодо проектування тез системного тлумачення на радянське законодавство, то Н. Дурманов вказує, що якщо в окремих випадках текст закону неточно або незрозуміло передає думку і волю радянського законодавця, то істинний зміст цієї норми завжди може бути встановлено згідно з всією системою радянського законодавства[50].
Щодо тлумачення нормативних актів у СРСР загалом, то ґрунтовні дослідження в цьому напрямі були проведені науковцем А. Піголкіним, який згрупував ідеї, висловлені науковцями та політиками, а саме: Ф. Енгельсом, В. Леніним, К. Марксом, П. Недбайлом, М. Хрущовим, М. Шаргородським, О. Шляпочниковим та ін.[51]. Необхідність так званого системного тлумачення, на думку А. Піголкіна, Н. Дурманова та ін., виникає через існування норм, які регулюють суміжні суспільні відносини та великою мірою схожі один на одного і взаємопов'язані між собою.
В історії України були періоди нівелювання інтерпретації. Досить згадати період Гетьманщини і тлумачення тогочасних конституційних статей, зокрема так званих Березневих статей 1654 року. «Коли виникала необхідність, самим дотошним їх апологетом міг виступати московський цар або імператор, а найбільшим порушником — українська сторона в особі Гетьмана, Генеральної військової ради, Ради генеральних старійшин, полковників… Якщо політична ситуація змінювалась, роль несплячих захисників конституційних положень брали на себе керівники та козача еліта Гетьманщини, а російський трон і його оточення цинічно зневажали ними ж сформульованими або затвердженими нормами статей-конституцій»[52]. Але з розвитком приватноправових відносин, збільшенням їх учасників, потребою в стабільному і всебічному захисті приватних прав та інтересів у ХІХ столітті знову заговорили про юридичну техніку загалом, і зокрема про герменевтику як її основний компонент.
Як зауважує О. Кадикало, вперше елементи радянської системи тлумачення Конституції з'являються в Конституції УРСР 1929 р., аналога Конституції СРСР 1924 р. Згідно з цією Конституцією створювався новий орган вищої влади — Президія ВУЦВК.
Він мав право законодавчої ініціативи у вищих органах влади СРСР, скасування будь-яких рішень РНК і наркомів УСРР. Тлумачення Конституції взагалі не визнавалося важливим елементом державного механізму і навіть не констатувалося в нормах Конституції, а конституційний контроль був описаний в загальних рисах. Конституція ж УРСР 1937 р. в остаточному вигляді створювала радянську модель тлумачення Конституції, де функція тлумачення законів взагалі й Конституції зокрема належала Президії Верховної Ради України[53].
Сьогодні, як вказують П. Рабінович та Н. Савчук, офіційна правоінтерпретаційна діяльність є невід'ємним елементом механізму державно-юридичного регулювання, але така інтерпретація юридичного тексту має певні межі: ті або інші смисли можуть офіційно «приписуватися» витлумачуваному тексту не довільно, а на основі означеного домінуючого соціального інтересу та поширених у суспільстві соціокультурних установок[54].
Зазначене дає підстави стверджувати, що системний спосіб тлумачення кримінального закону виник тоді ж, коли і сам кримінальний закон.
Цей спосіб тлумачення не залежав та не залежить від визнання його законодавцем чи заперечення можливості його використання, адже застосування кримінального закону перебуває у взаємозв'язку із ним. Оскільки існують зв'язки у кримінальному законі як системі та зв'язки кримінального закону з іншими елементами системи законодавства, це дає підстави та є приводом для
