Українська література » Наука, Освіта » Загублений світ - Майкл Крайтон

Загублений світ - Майкл Крайтон

Читаємо онлайн Загублений світ - Майкл Крайтон
Але послухайте, Доку. Ви знаєте, що перемичка — це лише сітка завтовшки п’ять мілів,[26] протягнута над неіржавіючим стрижнем. Вона ніколи не призначалася для…

— Я знаю, Едді. Я над цим працюю. — Торн знову виліз з машини і крізь дощ швидко побіг до трейлера.

Він відчинив бічні двері і увійшов всередину. В трейлері була чорнильна темрява. Він взагалі нічого не міг побачити. Все навколо було перекинуте. Під ногами хрускало скло. Всі вікна були розбиті. Він тримав рацію в руці.

— Едді!

— Так, Доку.

— Мені потрібна мотузка. — Він знав, що Едді зробив усі можливі запаси.

— Доку…

— Просто скажи, де.

— Вона в іншому трейлері, Доку.

Торн вдарився у темряві об стіл.

— Чудово.

— Можливо, там лежить капронова мотузка у ящику для інструментів, — сказав Едді.— Але я не знаю, скільки її там. — Його голос звучав не надто обнадійливо. Торн протиснувся вниз по трейлеру, дістався до стінних шаф. Вони були захаращені речами, і відчинити їх було годі. Він посмикав дверцята у темряві, потім відвернувся. До ящика з інструментами не дотягнешся. Може, там і є якась мотузка А зараз вона йому дуже потрібна.

Трейлер

Сара Гардінг досі висіла на руках у верхній частині трейлера, дивлячись на скручену перемичку, що вела до другого трейлера. Динозаврячі удари припинилися, тож інший трейлер вже більше не рухався. Але тепер вона відчувала, як їй на обличчя крапає холодна вода. І вона розуміла, що це означає.

Перемичка почала протікати.

Вона глянула вгору і побачила розрив, що почав відкриватися у сітчастій тканині, що закривала скручене зі сталі кільце, яке формувало перемичку. Розрив був невеликим, але дуже скоро він стане більшим. А коли сітка порветься, сталь почне розмотуватися і зрештою обірветься.

У них залишалося кілька хвилин до того, як трейлер, що завис у повітрі, обірветься і впаде на землю.

Вона підлізла назад до Малкольма, щоб поряд із ним взяти себе в руки.

— Іяне.

— Я знаю, — сказав він, хитаючи головою.

— Іяне, ми повинні вибратися звідси. — Вона схопила його під пахви і потягнула вгору.

Він похитав головою, демонструючи безнадію. Вона вже бачила у своєму житті цей жест, це хитання головою — мовляв, марно опиратися долі. Вона його терпіти не могла. Гардінг ніколи не здавалася. Ніколи.

Малкольм забурмотів:

— Я не можу…

— Ти мусиш!

— Capo…

— Я не хочу цього чути, Іяне. Тут немає про що говорити. Вперед. — Вона потягнула чоловіка і той застогнав, але розпрямився. Вона потягнула сильніше і стягнула його зі столу.

Зблиснула блискавка і, схоже, в ньому з’явилася якась енергія. Він зумів встати на краю сидіння, обличчям до столу, хоча й погано тримався на ногах.

— Що ми робимо?

— Я не знаю, але ми виберемося звідси… Тут є якась мотузка?

Він ледве кивнув.

— Де?

Він вказав прямо вниз — на ніс трейлера, що тепер висів у повітрі.

— Під приладовою панеллю.

— Давай.

Вона підтягнулася і розсунула ноги, щоб упертися в підлогу, що була навпроти неї. Вона стояла, наче скелелаз у димарі. У двадцяти футах під нею була приладова панель.

— Добре, Іяне. Пішли.

— Я не можу зробити це, Capo, — сказав Малкольм. — Серйозно.

— Тоді спирайся на мене. Я тебе понесу.

— Але…

— Спирайся, чорт забирай!

Малкольм підтягнувся, вхопився за світильник на стіні, його рука тремтіла. Він тягнув за собою праву ногу. Потім вона відчула на собі його вагу, раптову і велику, що ледь не збила її з ніг. Його руки обхопили її шию, не даючи їй дихати. Задихаючись, вона потягнулася назад обома руками, вхопила його за стегна і підняла. Одночасно він поправив руки, даючи їй нормально дихати.

— Вибач, — сказав він.

— Все нормально, — відповіла вона. — Тепер йдемо.

Вона почала рухатися вниз, хапаючись за все, що можна.

Подекуди зі стін стирчали поручні, а там, де поручнів не було, вона хапалася за ручки шухляд, ніжки столу, віконні засувки і навіть килимове покриття на підлозі, розриваючи своїми пальцями тканину. В одному місці від килима відірвалася велика смуга і вона послизнулася, але встигла розставити ноги ширше і втриматися на місці. Малкольм, який висів ззаду неї, захрипів. Його руки, що обвивали її шию, тремтіли.

— Ти сильна, — сказав він.

— Але все-таки жінка, — похмуро відповіла вона.

Вона була лише в десяти футах від приладової панелі. Потім в п’яти. Вона знайшла на стіні поручень і повисла на ньому, махаючи ногами. Її ноги торкнулися керма. Вона опустилася вниз, обережно поклавши Малкольма на приладову панель. Він ліг на спину, важко дихаючи…

Трейлер рипнув і загойдався. Вона порилася під панеллю приладів, знайшла ящик з інструментами і відчинила його. Звідти з гуркотом вивалилися металеві інструменти. І мотузка. Капронова, півдюйма завтовшки, довжиною футів п’ятдесят.

Вона встала, дивлячись крізь вітрове скло на долину, що була у сотнях футів внизу. Просто поруч із собою вона побачила водійські двері. Вона покрутила ручку і відчинила їх. Двері дзенькнули об обшивку трейлера і на її обличчя закрапав дощ.

Вона висунулася назовні і подивилася на цей бік трейлера. Гладенька металева поверхня, без поручнів. Але під днищем трейлера мають бути мости, коробки та інші речі, за які можна зачепитися. Схопившись за мокрий метал одвірка, Сара нахилилася, намагаючись поглянути на днище трейлера. Почувся металевий брязкіт і чийсь голос: «Ну нарешті!». Раптом перед нею замаячила велика фігура. Це був Торн, який висів на шасі.

— Боже мій! — сказав Торн. — Чого ви чекаєте, запрошення з вензелями? Вперед!

— Іян, — відповіла вона. — Він поранений.

Як завжди, подумала Келлі, спостерігаючи за Арбі на вишці. Щойно все стає кепсько, він просто не може з цим впоратися. Забагато емоцій, нервів, весь тремтить і поводиться дивно.

Арбі вже давно відвернувся від скелі і дивився в інший бік, на річку. Так, ніби нічого й не відбувалося. Як завжди.

Келлі повернулася до Левіна.

— Що там зараз відбувається? — сказала вона.

— Торн щойно заліз всередину, — відповів Левін, вдивляючись крізь окуляри.

— Всередину? Тобто в трейлер?

— Так. А тепер… хтось вилазить.

— Хто?

— Гадаю, що Сара. Вона завжди може вилізти.

Келлі напружено вдивлялася в темряву, намагаючись побачити бодай щось. Дощ майже припинився; падала легенька мжичка. А з того боку долини було видно трейлер, який все ще гойдався у повітрі. Їй здалося, що вона розгледіла, як хтось чіпляється за шасі. Але певності не було.

— Що вона робить?

— Лізе вгору.

— Сама?

— Так, — відповів Левін. — Сама.

Сара Гардінг вилізла крізь двері, крутячись під дощем. Вона не дивилася вниз. Знала, що внизу під нею, в

Відгуки про книгу Загублений світ - Майкл Крайтон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: