Житловий кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 05.05.2011 р - Колектив авторів

років. Пленум Верховного Суду СРСР у п. 19 постанови від 3 квітня 1987 р. № 2 роз'яснив, що до одиноких осіб крім одиноким матерів, які не створили в подальшому сім'ю, можуть відноситися, зокрема, розлучене подружжя, який залишився проживати в службовому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя, удовець, усиновитель, опікун (піклувальник). Крім того, враховуючи положення Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та п. 16 постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 09.12.82 року № 8 "Про практику застосування судами Основ житлового законодавства Союзу СРСР і Союзних Республік", до категорії одиноких осіб можуть бути віднесені і одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини (особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше).

Виселення з службового приміщення з наданням іншого жилого приміщення проводиться не тільки у випадку, коли сам наймач службового житла відноситься до осіб, вказаних в ст. 125 Житлового кодексу України, але і тоді, коли у складі членів його сім'ї є такі особи.

Умови, які виключають можливість виселення із гуртожитку без надання іншого приміщення, беруться судом до уваги як у випадку, коли вони виникли на момент припинення трудових відносин, так і після, до вирішення судом справи про виселення.

Право наймодавця на виселення з службового жилого приміщення визначається моментом втрати ним трудового зв'язку. Якщо в цей момент наймач не може бути виселений без надання іншого жилого приміщення, він не підлягає виселенню і в подальшому. Наприклад, якщо до складу сім'ї наймача входив учасник війни, який помер після припинення трудових відносин наймачем, така сім'я не може бути виселена без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з положень ч. 7 ст. 8 ЦПК України про застосування аналогії закону, при вирішенні питання про виселення військовослужбовців зі службових приміщень має враховуватися встановлений ст. 125 ЖК перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення. Практика застосування положень ст. 125 Житлового кодексу України свідчить про те, що у разі неможливості відселення осіб, зазначених у цій статті, без надання іншого жилого приміщення місцеві ради на підставі клопотань організацій, підприємств та установ, які надали службові жилі приміщення, з урахуванням потреби в них, проводять виключення службових жилих приміщень із числа службових (п. 2 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 04.11.97 року № 1774 "Про вдосконалення порядку вирішення житлових питань громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях").

Стаття 126. Жиле приміщення, що надається в зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення

Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

У разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщення може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання іншого службового жилого приміщення допускається також у випадках, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

1. Коментована стаття встановлює вимоги до житла, яке надається особі, що підлягає виселенню зі службового житла, а саме:

1) Надаване житлове приміщення повинно знаходитися в межах того самого населеного пункту, якщо ним є місто або селище міського типу, а у сільській місцевості - в межах території селищної, сільської ради або в межах території колгоспу або радгоспу, розташованих на території кількох селищних сільських рад (п. 20 постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 09.12.82 року № 8 "Про практику застосування судами Основ житлового законодавства Союзу СРСР і Союзних Республік");

2) Надаване особі житло повинно відповідати вимогам санітарним і технічним вимогам. При цьому необхідно враховувати: а) перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) визнаються не відповідними санітарним і технічним вимогам, згідно Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189 (п. 22-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"); б) інші конкретні обставини (стан здоров'я, склад сім'ї тощо), наприклад, обставини, визначені ч. 2 ст. 23 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, ч. 2 ст. 50 ЖК та підпункту 7 п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (п. 63 листа Верховного Суду України від 26.05.2001 р. "Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)"). З огляду на викладене, звертає на себе увагу п. 20 постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 09.12.82 року № 8 "Про практику застосування судами Основ житлового законодавства Союзу СРСР і Союзних Республік", відповідно до положень якого суди, розглядаючи позови про виселення з наданням іншого житлового приміщення, яке відповідає санітарним та технічним умовам, зобов'язані витребувати докази, що підтверджують можливість поселення відповідача в пропоноване йому житлове приміщення. За необхідності суд може зобов'язати відповідні органи (наприклад санітарно-епідеміологічні служби) провести огляд жилого приміщення і надати висновок про його придатність до проживання. При цьому такий висновок повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами по справі.

Необхідно також враховувати, що відповідне санітарним і технічним вимогам інше жиле приміщення може бути меншим, ніж займане, і менш благоустроєним, але разом з тим воно має відповідати вимогам, що виключають визнання особи, яка поселилась в ньому, потребуючою поліпшення житлових умов, у тому числі у зв'язку з проживанням в одній кімнаті осіб різної статі старших за дев'ять років, крім подружжя (п. 64 листа Верховного Суду України від 26.05.2001