Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України - Кирило Юрійович Галушко

Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. — Івано-Франківськ, 1993 —200 с.

Кучик О. С, Заяць О. А. Зовнішня політика України. Навчальний посібник. — К.: «Знання», 2010. — 572 с.

Литвин М., Науменко К. Сталін і Західна Україна 1939—1941 рр. — К., 2010. —80 с.

Ллойд Джордж Девід. Правда о мирных договорах. В двух томах. — Москва: Издательство иностранной литературы, 1957.

Лоза Ю. Історичний атлас України. — К.: «Мапа», 2015. — 320 с.

Машкевич М. Східна польська політика у XX — на початку XXI ст.: концепції та інтерпретації. — К.: «Ніка-Центр», 2015. — 312 с.

Міхайлюк Д. Беларуская Народная Рзспубліка 1918—1920 гг.: Ля вытокаÿ беларускай дзяржаÿнасці. — Смаленск: «Інбелкульт», 2015. — 495 с.

Павлишин О. Євген Петрушевич (1863—1940). Ілюстрований біографічний нарис. — Львів: «Манускрипт-Львів», 2013. — 400 с.

Плохій С. Великий Переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського. — Київ: «Критика», 2011. — 599 с.

Різ Лоренс. Друга світова війна за зачиненими дверима. Сталін, нацисти і Захід. — Київ: «Темпора», 2010. — 444 с.

Руккас А. «Разом з польським військом». Армія Української Народної Республіки 1920 р. — Ніжин: Видавець ПП Лисенко Μ. М., 2013. — 480 с.

Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. — Київ, 2008.

Сергійчук В. Неусвідомлення України. Ставлення світу до Української державності: погляд у 1917—1921 рр. з аналізом сьогодення. — К., 2012. — 872 с.

Снайдер Тімоті. Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569—1999. — Київ: «Дух і літера», 2012. — 464 с.

Снайдер Тімоті. Червоний князь. Таємниці життя габебурзького ерцгерцога. — Київ: «Грані-Т», 2011. — 296 с.

Хміль І. В. На шляху відродження української державності (Український національний конрес-з’їзд 5— 8 квітня 1917 р.) / АН України. Інститут історії України. — К., 1994. — 62 с.

Шпорлюк Р. Формування модерних націй. Україна — Росія — Польща. — Київ: «Дух і літера», 2013. — 551 с.

Шульгін О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. — Київ: «Юрінком Інтер», 1998. — 352 с.

Ілюстрації

ІСТОРІЯ БЕЗ ЦЕНЗУРИ

За підтримки

Інституту історії України НАН України Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Українського інституту національної пам’яті

Рекомендовано до друку вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.

• Як укорінювалася назва «Україна» протягом століть

• Як формувалася територія України

• Якою символікою користувалися наші предки

• Як утворилися та змінювалися державні кордони України

Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.

Володимир В’ятрович,

директор Українського інституту національної пам’яті

Примітки

1

Подається за: Що означала назва «Україна» протягом століть (автор: К. Галушко): http://www. likbez. org. ua/uk/chto-oznachalo-nazvanie-ukraina-na-protyazhenii-stoletiy.html та Який зміст вкладався у назву «Україна» в Давній Русі (автор: А. Плахонін): http://www. likbez.org.ua/uk/kakoe-soderzhanie-vkladyivalos-v-slovo-ukraina-vo-vremena-drevney-rusi. html

2

Значення невеличкої річки Кодима на Одещині в XIV—XV ст. було вагомішим, аніж згодом: вона була кордоном між ногайськими кочівниками та осілим населенням Подільського князівства, між Золотою Ордою та Великим князівством Литовським.

3

Третім синонімом щодо Середнього Придніпров’я за Хмельницького був ще грецький термін «Росія» — урочиста назва Русі в православній церковній риториці. Лише з другої половини XVII ст. ця назва разом з українськими ієрархами та ченцями «перетікає» у Московщину, аз 1721 р. «з подачі» киянина Феофана Прокоповича перетворюється на офіційну назву — «Російська імперія».

4

Тут мається на увазі різна політична підпорядкованість українських козаків.

5

Характерно те, що в австрійських виданнях етнографічних карт України у зображуванні підросійських земель галичани спиралися на карту того самого полковника російського Генерального штабу О. Ріттіха. Це є цікавою відповіддю на поширений антиукраїнський міф, що «українців вигадав Австрійський Генштаб». Очевидно, що більше у цьому «винен» російський.

6

Ірредентизм — тут: рух за об’єднання територій одного народу в межах однієї держави.

7

Серед поширених на той час концепцій національного устрою держави існувала й ідея екстериторіальної «національно-персональної автономії», похідної від ідей австромарксизму Отто Бауера. Ця концепція також матиме місце у законотворчості Центральної Ради.

8

«Конгресувка» (Kongresówka) — так поляки називали кілька губерній Російської імперії, які складали напівавтономне «Царство Польське». Ці губернії відійшли до складу Росії за результатами Віденського конгресу 1815 р. після поразки Наполеона Бонапарта, звідси й назва. Центром Конгресувки була Варшава, а східною межею — річка Буг. Конгресувка включала також українську етнічну територію над Бугом — Холмщину.

9

В історіографії більш відома назва Українська Галицька армія (УГА). Так Галицька армія стала називатися вже після свого переходу на бік денікінців 17 листопада 1919 р.

10

Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) — найбільша легальна українська партія міжвоєнної Польщі, висуванці якої неодноразово ставали депутатами польського Сейму.

11

В імперський період землі Чехії належали до Австрії, а Словаччини — до Угорщини. Концепція автономної або незалежної Чехословаччини була сформульована на почату Першої світової війни. 28 жовтня 1918 р. Національний чехословацький комітет у Празі проголосив незалежність Чехословацької республіки.

12

Лисяк-Рудницький І. Четвертий універсал та його історичне значення // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — К., 1994. — Т. 2. — К., 1994. — С. 6.

13

Український національно-визвольний