Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк
Наприклад, ч. 1 ст. 111 КК України встановлює, що державна зрада полягає у вчиненні принаймні однієї з трьох дій: 1) перехід на бік ворога; 2) шпигунство; 3) надання допомоги. в проведенні підривної діяльності проти України.
Диспозиція вказаної статті не дає підстав вважати, що державна зрада полягає у самих собою контактах з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками, отриманні злочинного завдання. Така поведінка становить або ж виявлення умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, або ж готування до нього, але аж ніяк не закінчений злочин. Водночас з ч. 2 ст. 111 КК України, де передбачені умови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду, розуміємо, що вона підлягає застосуванню і тоді, коли громадянин України «на виконання злочинного завдання… ніяких дій не вчинив». Однак у цьому разі цей громадянин, на думку В. Навроцького, не вчинив закінченого злочину, не виникли підстави для відповідальності, немає від чого його звільняти. Сам же текст частини статті, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у разі цього виду позитивної посткримінальної поведінки, вказує на те, що законодавець виклав норми так, що різні частини цієї статті суперечать одна одній. Як зазначає науковець, у таких випадках потрібно діяти згідно з принципом, відповідно до якого всі неясності, суперечливості закону вирішуються на користь особи, щодо якої застосовується кримінальний закон[544].
Не всі науковці та й правозастосувачі враховують вплив цього принципу під час тлумачення окремих положень кримінального закону. Наприклад, О. Сарнавський у коментарі до ст. 415 КК України щодо відповідальності за порушення правил водіння або експлуатації машин зазначає: «до військових машин слід відносити і залізничні механічні транспортні засоби (електровози, тепловози та ін.), що належать військовому відомству» і обґрунтовує таку свою позицію тим, що законодавець у спеціально відведеному розділі не виносить порушення правил їх водіння та експлуатації в окремий склад злочину[545]. Проте ні цей науковець, ні низка інших не наводять аргументів або просто уникають обґрунтувань щодо віднесення залізничних механічних транспортних засобів до бойової, спеціальної чи транспортної машини.
Отже, з огляду на те, що частина науковців під час визначення інших способів тлумачення зазіхає на межі дії системного тлумачення кримінального закону, про що вже йшлося, окремі правила, які застосовуються під час використання таких способів, залишаються актуальними і під час здійснення системного тлумачення, але у відповідній інтерпретації.
Відтак М. Кострова зауважує, що 1) у разі неясності або багатозначності слова (терміна) необхідно вибрати те значення, яке відповідає його найближчому контексту (стаття КК); 2) якщо значення слова (терміна) не може бути визначеним в найближчому контексті, необхідно звернутися до дальнього контексту, зіставивши паралельні місця[546].
Проте так званий «найближчий» та «дальній контексти», згадані науковцем, можна визначити лише системними чи системоутворюючими зв'язками цього слова (терміна). Наприклад, якщо йдеться про «найближчий контекст», то він може встановлюватися на основі внутрішніх (системоутворюючих) зв'язків приписів одного і того ж закону. Наприклад, ст. 121 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження» у своїй першій частині дає визначення поняття умисне тяжке тілесне ушкодження.
Правозастосувач, здійснюючи тлумачення ч. 2 ст. 121 КК України, для правильного тлумачення поняття «умисне тяжке тілесне ушкодження» має скористатися зв'язком між частинами однієї норми кримінального закону, а саме ч. 1 ст. 121 КК України. Ідеться про «дальній контекст», якщо в тексті норми закону про кримінальну відповідальність використана бланкетна чи відсильна диспозиції, системними зв'язками яких доречно скористатись під час здійснення тлумачення.
Крім цього, через окремі зауваги до кримінального закону як системи та системи законодавства під час правозастосування або застосування системного тлумачення кримінального закону можуть виникати підстави для виникнення сумнівів стосовно істинності висновків, які стали результатом використання окремих правил системного тлумачення кримінального закону із їх одночасною правильністю. Хочемо зауважити на те, що така ситуація можлива не через недосконалість чи необґрунтованість таких правил, а має цілком логічне пояснення — суб'єктивний характер системи законодавства та кримінального закону. Це те, що мали б враховувати правозастосувачі та ті, хто здійснює системне тлумачення кримінального закону, і не ідеалізувати його використання.
Які б аргументи не наводили науковці, обґрунтовуючи доцільність використання того чи іншого способу тлумачення кримінального закону, жодних аргументів не буде наведено з того приводу, що окремі прийоми інших способів не слід використовувати під час тлумачення. Немає потреби переконувати, що використання одного із способів тлумачення стане панацеєю від усіх помилок під час тлумачення, адже лише комплексне використання усіх способів тлумачення або поєднання декількох із них дозволяє адекватно пізнати приписи кримінального закону.
Окреслене у цьому розділі дозволяє зробити такі висновки:
1. Досліджуючи застосування окремих правил системного тлумачення щодо Загальної та Особливої частин кримінального закону, вважаємо можливим їх застосування після завершення впорядкування кримінального закону та законодавства як відповідних систем.
Оскільки у дослідженні відображено достатню кількість виявів окремих ознак несистемності кримінального закону, то вважаємо за доцільне самостійне використання системного тлумачення кримінального закону лише після їх повного усунення.
У іншому разі використання системного способу тлумачення кримінального закону має здійснюватись у комплексі з іншими способами тлумачення з метою виявлення недоліків тлумачення недосконалих систем.
2. Формулювання правил системного тлумачення кримінального закону має відбуватися в контексті таких видів правил:
— правила, які виникають із системних та системоутворюючих зв'язків кримінального закону;
