Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен
Під час Другої світової війни Фредерік Терман брав участь у проекті радіолокаційного спостереження. Успіх досліджень у галузі електроніки, профінансованих військовою промисловістю і урядом, дав Терманові надію, що дослідження не припиняться й у мирний час. На відміну від багатьох інших, він вірив, що влада буде й надалі фінансувати фундаментальні дослідження університету. Терман вивів інженерну освіту у Стенфордському університеті на більш високий рівень. Зв’язки в адміністрації допомагали йому отримувати гідне фінансування.
Завдяки запрошенню Фредеріка Термана до рідного міста Пало-Альто повернувся фізик Вільям Б. Шоклі — винахідник транзисторів. Він заснував тут у 1956 р. фірму, яка пізніше стала Shockley Semiconductor.
Напівпровідники є основою сучасної електроніки. Вже у 1880 р. було відомо, що деякі напівпровідникові прилади пропускають електричний струм лише в одному напрямку. У 1947 р. Шоклі разом із Джоном Бардіним і Волтером Браттейном виявили, як можна посилити електричний струм у напівпровідниках, використовуючи твердий напівпровідниковий матеріал германій. У Лабораторії Белла (Bell Labs) винахід назвали «транзистором». Бардін, Браттейн і Шоклі отримали за своє дослідження Нобелівську премію з фізики в 1956 р. Нагорода дісталася їм справедливо, адже транзистори все ще є невід’ємною частиною електрообладнання та електричних систем.
Оскільки транзистори здатні посилювати або змінювати електричний струм, у 1950-ті роки їх почали використовувати у підсилювачах і перемикачах. Транзистор був кращим підсилювачем, ніж електровакуумна лампа. Також він був меншим за розмірами й простішим у виготовленні. Транзистор спричинив революцію в електроніці та проторив шлях до більш дешевих радіоприймачів, калькуляторів і комп’ютерів.
Коли на базу транзистора подається струм керування і необхідна напруга перевищує задане граничне значення, транзистор починає проводити електрику. Крім того, база посилює електричний струм. Таким чином посилюється звуковий сигнал, наприклад, у мікрофоні.
Дослідники виявили, що електричні властивості напівпровідникових матеріалів можна змінювати шляхом додавання до об’єму відповідних кількостей домішок. Шоклі планував створити ще більш потужний і швидкий транзистор. Для цього його компанії потрібно було залучити ще більше обдарованих людей. Серед них був фізик Роберт Нойс, випускник Массачусетського технологічного інституту, і Гордон Мур, що вивчав хімію в Берклі, доктор Каліфорнійського технологічного інституту.
Вільям Шоклі був генієм з важким характером. Іще в дитинстві у нього помічали спалахи агресії. Це був авторитарний керівник, якому було важко догодити. Постійно дратівливий, він не визнавав своїх помилок, натомість звинувачував у всьому підлеглих. Якщо Шоклі презентували ідею, він, замість того щоб підтримати автора, відразу телефонував своєму колишньому колезі з Bell Labs. Він завжди бачив у своїх підлеглих конкурентів. Шоклі вимагав, аби всі співробітники лабораторії регулярно оцінювали один одного, що неодмінно призводило до змагання за популярність.
Владний стиль управління і форсування внутрішньої конкуренції не подобалися Робертові Нойсу. Ще за часів роботи у компанії Philco, що спеціалізувалася на виготовленні радіоприймачів і телевізорів, Нойс потерпав від бюрократії, притаманної великим організаціям Східного узбережжя. Ієрархія і жорстка структура цих компаній виявлялись у правилах і директивах щодо кожної дрібниці. Наприклад, у Philco була розроблена система, згідно з якою кількість і якість офісних меблів варіювала залежно від посади працівника.
Нойс вірив у силу команди, Шоклі — навпаки, очікував від керівників лише чіткого прийняття рішень. Керівництво для Нойса було не роздаванням наказів, а управлінням втіленням ідей. Нойс також вважав, що лише самі фахівці, а не їхні керівники, здатні найкраще оцінити значення своєї роботи.
Оскільки Шоклі, керуючи компанією, довіряв тільки результатам тестів особистості, можливості Нойса потрапити до керівництва дослідженнями Shockley Semiconductor зводилися до нуля. Його разом із Гордоном Муром було визнано непридатними до керівних посад за результатами психологічних тестів: Нойс був занадто млявим, а Мур — занадто замкненим. Нойса і Мура ознайомили з результати тестів одне одного.
Гордон Мур і шість інших провідних фахівців лабораторії були розчаровані подібним ставленням до Роберта Нойса. Член групи Юджин Клейнер запропонував звернутись у компанію свого батька, що займалася пошуком інвестицій для малих високотехнологічних підприємств. До рук Артура Рока, 31-річного інвестиційного банкіра Hayden, Stone & Co, потрапив лист, в якому семеро експертів Shockley Semiconductor питали про можливості роботи для групи фахівців в якій-небудь технологічній компанії. Підкреслювалося, що вони воліють працювати разом і в майбутньому.
Артур Рок зв’язувався з сорока п’ятьма компаніями, але жодна з них не побажала створити у себе окремий відділ досліджень. Ситуацію ускладнювало те, що група воліла залишитися в Пало-Альто. Проте Рок не занепав духом, а, навпаки, захопився ідеєю: а чи не заснувати вам власний бізнес, а він допоможе фінансуванням. Гордонові Муру вдалося переконати Роберта Нойса долучитися до компанії. Коли Рок зустрівся з Нойсом, він відразу помітив його харизму і природжені лідерські якості. Артур Рок був категорично іншої думки щодо навичок Нойса, аніж тестувальники особистості Вільяма Шоклі. Син російських євреїв-іммігрантів, Рок мав почуття гумору і був дуже комунікабельним. Він часто розповідав, що вірить більше в людей, аніж в ідеї.
Мало хто з успішних підприємців применшує значення випадковостей. Щастя посміхнулося і Артурові Року. У 1957 р. він випадково зустрів Шермана Фейрчайлда, багатого виробника літаків. Допитливий Фейрчайлд надихнувся новими ідеями та інвестував у новонароджену компанію півтора мільйона доларів. Однак не всі були такими ж дружньо налаштованими. Вісьмох засновників нової компанії жорстко критикували, вважаючи зрадниками. Їх назвали Traitorous eight, «зрадницька вісімка». На той час було неприпустимим, щоб працівники залишали компанію, та ще й цілою групою. Зазвичай працівник робив на одній фірмі аж до самого виходу на пенсію. Незалежно від того, була ця робота надихаючою для нього, чи ні.
Компанія Fairchild Semiconductor International була заснована в 1957 р. Вона швидко стала лідером на ринку напівпровідників.
З появою Fairchild виникла нова галузь. Несхвалення «зрадницької вісімки» насправді було показником того, наскільки сильно традиційні фірми побоювалися відтоку фахівців до компаній-конкурентів. Натхненний контрактом
