Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен
Захисниця громадянських прав, професор університету Берклі Беттіна Аптекер пізніше заявила, що Конституція США була написана у XVIII ст. багатими білими чоловіками, які, очевидно, навіть уявити не могли, що закон може стосуватися інших етнічних груп або жінок.
Сполучені Штати ще двісті років потому залишалися доволі консервативною країною, що відбивалося також на стосунках в стінах університетів. Наприклад, жінок почали зараховувати до Єльського університету лише з 1968 р. Афроамериканці не мали змоги отримати жодну гідну роботу в Сан-Франциско: ані в банку, ані навіть продавцем у супермаркеті.
Громадянські активісти, що обстоювали права чорношкірих, вимагали припинення расової сегрегації, надання рівних прав на освіту, житло та роботу. Рух на захист громадянських прав розпочався з південних штатів і поширився у районі затоки Сан-Франциско, де дістав підтримку людей усіх етнічних груп, що мешкали в регіоні. Активісти захищали рівні громадянські права шляхом демонстрацій і парадів. У магазинах, що не брали на роботу чорношкірих робітників, влаштовували сидячі страйки. Було затримано сотні людей, переважно студентів університету Берклі. Відповідальність за сидячі страйки взяла на себе організація студентів CORE (Конгрес расової рівності, Відділення Університету Каліфорнії, Берклі).
У 1966 р. щойно обраний губернатор Каліфорнії Рональд Рейган наказав звільнити ректора університету Кларка Керра за нібито занадто м’яке поводження з демонстрантами. Одною з тем виборчих кампаній Рейгана була обіцянка «прибрати» безлад у Берклі. Завдання виявилося нездійсненним. Жорсткі заходи Рейгана лише збільшили опір, що вилився також у акції протесту проти війни у В’єтнамі. Берклі перетворився на осередок антивоєнного руху.
Рухи у Сан-Франциско були винятком для Сполучених Штатів. Здавалося, кожен, хто мав щось сказати, хотів це сказати саме в Сан-Франциско. Культура хіпі, яку згодом так зневажали панки, по суті, була такою ж протидією владі, як і рух самих панків. Хіпі Роберт Крамб малював андерграундні комікси і продавав свої журнали наприкінці 1960-х рр. Десять років потому подібне робили і панки. Перші хіпі перейняли контркультуру від біт-покоління. Слово «хіпі» походить від слова «hipster». Так попервах називали бітників, що переїхали з Грінвіч-Віллідж (Нью-Йорк) у район Гейт-Ешбері (Сан-Франциско). Психоделічний рок процвітав, і такі групи, як Jefferson Airplane та Grateful Dead, а також такі співаки, як Дженіс Джоплін, ставали дедалі популярнішими. Перша поєднувала культуру хіпі та політичний активізм. Вокалістка групи Грейс Слік стала відомою завдяки сміливим і радикальним текстам своїх пісень. У Сан-Франциско ширився рух жінок за рівноправ’я. У середині 1960-х років тільки десять відсотків жінок навчались у галузі права, медицини або гуманітарних наук, в середині 1970-х років їх було вже п’ятдесят відсотків.
Студентські бунти зрештою привели до того, що в університеті Берклі взяли до уваги проблеми етнічних меншин і надали їм квоту на навчання. Сан-Франциско було першим містом США, де студенти різних етнічних груп навчалися разом. У 1960-х роках Стенфордський університет також відкрив свої двері для етнічних меншин. За короткий час в університеті були створені громади азіатів, латиноамериканців та індіанців. Геї та лесбіянки заснували власні організації у 1971-му та 1972 роках.
Ліберальна атмосфера та ставлення до сексуальних меншин у Сан-Франциско захопили одного з найвизначніших соціологів сучасності, французького філософа Мішеля Фуко, що побував тут вперше в 1975 р. як лектор. Він читав лекції в університеті Берклі загалом п’ять років із перервами. Мало кого зі студентів цікавило, як сам Фуко розважався на курорті для геїв у Сан-Франциско, а ось його лекції завжди мали шалений успіх. Навіть лекційної зали на дві тисячі осіб було замало, аби вмістити всіх бажаючих. Фуко проводив свій час у Каліфорнії щасливо та продуктивно.
Свобода бути самим собою, висловлювати власну думку, жити по-іншому, публікувати і робити заяви, випробовувати нові речі та переходити в іншу громаду або субкультуру породила творчість на кшталт ренесансної, що в решті-решт змінила світ. Коли ідеалістична культура хіпі потрапила до середовища високих технологій, почали відбуватися речі, що спричинили революцію у сфері спілкування та роботи людей у всьому світі.
Напівпровідникові приладиПісля Другої світової війни університет Берклі і Стенфордський університет стали найкращими в світі. Найяскравішим показником успішності університетів були Нобелівські премії, присуджені їхнім викладачам і дослідникам. У 1952 р. Фелікс Блох зі Стенфордського університету отримав Нобелівську премію з фізики. На рахунку університету Берклі також була низка Нобелівських премій: Джон Нортроп і Венделл Стенлі у 1946 р. стали лауреатами премії з хімії за виділення в чистому вигляді ферментів і вірусних білків; Вільям Джіок у 1949 р. — за дослідження поведінки речовин за низьких температур; Ґленн Сіборґ і Едвін Макміллан у 1951 р. — за відкриття в галузі хімії трансуранових елементів.
Нові відкриття не обмежувалися тільки стінами університетів, участь брали також компанії, що співпрацювали з ними. У 1937 р. Фредерік Терман став професором і директором факультету електротехніки в Стенфордському університеті. Терман був ексцентричним і сміливим провидцем. Одним із перших його завдань було познайомити двох своїх колишніх учнів — Вільяма Г’юлета і Девіда Паккарда.
Девід Паккард з дружиною орендували поверх у приватному будинку номер 367 на Аддісон-авеню, у місті Пало-Альто. На задньому подвір’ї був невеликий дерев’яний гараж, куди ледь поміщався один автомобіль. Гараж був першим офісом Г’юлета і Паккарда. Він став символом стартапів Кремнієвої долини. Сьогодні перша контора Г’юлета і Паккарда перетворена на музей і входить до національного реєстру історичних пам’яток. Г’юлет і Паккард швидко зрозуміли, що Західне узбережжя є ідеальним місцем для їхньої фірми. Перше замовлення Hewlett-Packard отримали
