Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності - Сергій Миколайович Поганий
Та не все було безхмарно в новоствореній української автономії. Рада не спромоглася організувати життєздатний державний апарат або створити надійні збройні сили з сотень тисяч офіцерів та солдатів, які готові були присягнути їй на вірність. Письменники, учені та студенти, які опинилися біля керма нового парламенту, жили романтичними мріями про національну революцію та знищення старої державної машини. Відсутність ефективно діючого уряду та надійної армії стала проблемою восени 1917 року, коли Рада стала втрачати ґрунт під ногами через нездатність виконати свої попередні обіцянки. У містах, де підтримка Ради впала до 9–13% (винятком був лише Київ з 25%), влада почала переходити до більшовицьких рад. Село ставало дедалі більш неспокійним, оскільки Центральна Рада не змогла забезпечити ні землі, ні миру. Селяни почали самі захоплювати казенні та поміщицькі землі.
Більшовицький переворот у Петрограді, що пізніше став відомий під назвою Жовтневої революції, мав значний вплив на події в Україні. У відповідь на нього Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку (УНР) — окрему державу, яка мала залишатися у федеративному союзі з Росією. Вона також претендувала на нові території на сході та півдні: Харківську та Херсонську губернії, а також частини Таврійської, Курської та Воронезької губерній, населених етнічними українцями. Ці дії означали кінець недовгої співпраці між Центральною Радою і більшовиками, які об’єднали свої сили в Києві, щоб перемогти війська, вірні Тимчасовому уряду. Почалася конфронтація між урядом України в Києві та більшовицьким урядом у Петрограді.
Більшовики отримали владу в Росії, захопивши контроль над радами — новою формою управління, створеною представниками робітників, селян та солдатів. Жовтневий переворот, що скинув Тимчасовий уряд, був схвалений II Всеросійським з’їздом рад, який відбувася у Петрограді під час перевороту й був під контролем більшовиків та їхніх союзників. Вони спробували застосувати ту саму тактику і в Україні, скликавши Всеукраїнський з’їзд рад у Києві в грудні 1917 року. Але більшість делегатів виявилися селянами та інтелігентами, які підтримували Центральну Раду, і запланований більшовиками переворот провалився.
Ця невдача виявилася тимчасовою. Більшовицькі керівники перебралися з Києва до Харкова, де наприкінці грудня проходив з’їзд рад від промислового сходу країни. Двадцять четвертого грудня 1917 року цей з’їзд заявив про створення нової держави Української Народної Республіки Рад. На початку січня 1918 більшовицькі війська з Росії увійшли до України й рушили на Київ під прапором віртуальної держави, проголошеної в Харкові, який у кінцевому рахунку стане столицею Радянської України. Під керівництвом колишнього підполковника в армії Тимчасового уряду Михайла Муравйова вони просувалися залізницею і захоплювали великі промислові центри, де їх підтримували мобілізовані більшовиками робітничі загони. Центральна Рада втратила будь-який контроль над великими містами, де вона мала вплив на ліберальну інтелігенцію, але не на робітників. До того ж у неї було дуже мало військ для захисту від більшовицького вторгнення. Ті військові підрозділи, які заявили про підтримку Центральної Ради, улітку 1917 року були відправлені на фронт. Тепер лідери Центральної Ради не мали ніяких військ, щоб захистити країну.
Двадцять п’ятого січня 1918 року Центральна Рада видала свій останній, Четвертий універсал (цим словом за часів козаччини називали укази), що проголосив політичну незалежність України. «Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу»[29], — оголошувалося в тексті. Представляючи законопроект у Раді, Михайло Грушевський підкреслив два найближчі завдання цього документа: полегшити підписання мирного договору з Австро-Угорщиною та Німеччиною (це могла зробити лише незалежна держава) і захистити Україну від навали більшовиків та повстанських загонів Червоної гвардії (робітничих загонів, організованих більшовиками у великих промислових центрах). Але історичне значення Четвертого універсалу виходило далеко за межі його безпосередніх завдань. Це був перший відкритий розрив України з Росією від часів Івана Мазепи. Ідея незалежної Української держави, уперше сформульована в Наддніпрянській Україні Миколою Міхновським лише 17 років тому, тепер отримала політичну підтримку та легітимність. Джина незалежності випустили з імперської пляшки.
«З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й іншими ми бажаємо жити в згоді й приязні, але ніяка з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки», — оголошував універсал. Звичайно, це легше було сказати, ніж зробити. З півночі та сходу на Київ прямували більшовицькі війська, у той час як у самому місті більшовики влаштували повстання робітників військового заводу «Арсенал», у будівлях якого сьогодні розташовується мистецький центр та виставковий зал. Надійних військ не вистачало, оскільки багатьох приваблювали обіцяні тепер уже більшовиками мир, земля та революційні перетворення в суспільстві. Рада оголосила мобілізацію. На залізничній станції Крути в Чернігівській області загін із приблизно 400 українських студентів та курсантів вступив у бій з військами більшовиків, що складалися з моряків Балтійського флоту та військових частин з Петрограда. В одному з епізодів боїв до полону більшовиків потрапило 27 українських юнаків. Їх розстріляли, помстившись за запеклий опір, який вони чинили більшовицькому наступу протягом 5 годин. В українській історичній пам’яті герої Крут стали вшановуватися як перші мученики за справу національної незалежності. Це був тільки початок.
Дев’ятого лютого 1918 року Центральна Рада покинула Київ, відступаючи на захід. Тієї ночі в місті Брест на нинішньому польсько-білоруському кордоні її представники підписали мирний договір із центральними державами: Німеччиною, Австро-Угорщиною та їхніми союзниками. Відмовившись від формування регулярної армії влітку та восени 1917 року, Центральна Рада не мала іншого вибору, як шукати захисту за межами України. Українські делегати просили німецької та австрійської військової допомоги, яка була надана негайно: виснажені довгою війною армії та економіки центральних держав потребували сільськогосподарських продуктів, а Україна вже мала репутацію житниці Європи. У мирному договорі говорилося про «взаїмну обміну лишків найважнійших сільськогосподарських і промислових виробів»[30]. В обмін на українське збіжжя центральні держави пропонували свою добре озброєну та змащену військову машину. Вона вкотилася в Україну за 10 днів після підписання договору. До 2 березня більшовики були вигнані з Києва, і Центральна Рада повернулася до будинку Педагогічного музею, а студенти, які загинули під Крутами, були поховані на Аскольдовій могилі в легендарному місці поховання першого київського правителя-вікінга.
Більшовики відступали. Не маючи змоги зупинити просування німецьких та
