Що таке антична філософія? - П'єр Адо

Передусім, мудрець залишається тотожним самому собі, у повній душевній рівновазі, тобто щасливим за будь-яких обставин. Так Сократ у «Бенкеті» Платона залишається у одному і тому самому настрої, незалежно від того, потерпає він від голоду й холоду чи опиняється у достатку. Він з однаковою легкістю вміє утримуватися та насолоджуватися. Про учня Сократа Аристіппа[687] казали, що він пристосовується до всіх ситуацій, вміючи насолоджуватися тим, що отримує, і не страждати від відсутності благ, яких йому бракує. Щодо Пірона, то він завжди залишався в одному й тому самому внутрішньому стані, а це означає, що при зміні зовнішніх обставин він жодним чином не змінював своїх рішень та настрою. Відповідність самому собі та постійна самототожність характерні також для стоїчного мудреця, оскільки мудрість полягає у тому, щоб завжди бажати і завжди не бажати одного й того самого.

Мудрець є тим, хто знаходить щастя у самому собі, хто не залежить (autarkês) від обставин та зовнішніх речей, як Сократ у «Спогадах» Ксенофонта, який жив, задовольняючись самим собою і не піддаючись нічому сторонньому. Згідно з Платоном, це є однією з ознак мудреця, він говорить устами Сократа: «Такий муж, аби щасливо жити, ні від чого не залежить і, на відміну від інших, менш за все має потребу в другові»[688]. Згідно з Аристотелем[689], мудрець веде споглядальне життя, оскільки він не має потреби у зовнішніх речах, і знаходить у такому житті щастя та досконалу незалежність. Залежати лише від самого себе, бути самодостатнім, максимально зменшуючи свої потреби — саме в цьому полягав ідеал філософів-кініків. Щодо епікурейців, то вони досягали цього ідеалу, обмежуючи та опановуючи свої бажання і стаючи, таким чином, незалежними від потреб. А стоїки, у свою чергу, вважали, що для щастя досить однієї лише чесноти.

Мудрець завжди залишається тотожним самому собі і є самодостатнім, оскільки (з погляду Пірона, кініків та стоїків) зовнішні речі не можуть вивести його з рівноваги, бо він не вважає їх ні добрими, ні поганими, і він з різних причин відмовляється виносити щодо них ціннісні судження та проголошує їх байдужими. Для Пірона, наприклад, все є байдужим, оскільки ми не здатні знати, є речі добрими чи поганими, а отже, й не можемо встановлювати відмінність між ними. Для стоїків усі речі, які не залежать від нас, є байдужими; є тільки одна річ, яка залежить від нас і не є байдужою, — це моральне добро, тобто намір робити добро, оскільки воно є добром. Всі інші речі самі по собі не є ні добрими, ні поганими, але від нас залежить їх використання у добрий чи поганий спосіб, і це стосується як багатства, так і бідності, як здоров’я, так і хвороби. Їхня цінність залежить, таким чином, від їхнього суверенного використання мудрецем. Байдужість мудреця не є відсутністю інтересу до всього, вона є перенесенням інтересу та уваги на щось інше аніж те, що привертає увагу та турбує більшість людей. Про стоїчного мудреця можна, наприклад, сказати, що після відкриття, що байдужі речі залежать не від його волі, а від волі універсальної Природи, він починає ставитись до них із величезним інтересом, він приймає їх з любов’ю, проте з однаковою любов’ю, він вважає їх прекрасними, проте ставиться до них з однаковим захопленням. Він каже «так» цілому світові та кожній його «частині», кожній з його подій, навіть якщо ця частина або подія видаються страшними чи гидкими. Таким, утім, є і ставлення Аристотеля до Природи: не потрібно піддаватись легковажній, дитячій огиді до тієї чи іншої реальності, створеної Природою, адже, як казав Геракліт, боги є навіть на кухні. Ця байдужість мудреця означає повну трансформацію його зв’язку зі світом.

Рівновага душі, відсутність потреб, байдужість до байдужих речей: ці якості мудреця забезпечують спокій його душі та відсутність хвилювань. Причини цих хвилювань, між іншим, можуть бути дуже різними. На думку Платона, саме тіло, його бажання та пристрасті вносять безлад та тривожать душу. Проте це можуть бути також турботи приватного життя та особливо політичного життя. Ксенократ сказав, що «філософія була винайдена для того, щоб припинити хвилювання, яке породжують життєві потреби»[690]. Споглядальне Аристотелеве життя, віддалене від політичних справ та непевності дії, приносить безтурботність. Згідно з Епікуром, людей турбують марні страхи з приводу богів та смерті, а також невпорядковані бажання та участь у справах громади. Мудрець, який зуміє обмежити свої бажання та свою дію, який зможе приборкати свої скорботи, досягне таким способом безтурботності душі, що дасть йому змогу жити на цій землі «як бог поміж людей». Пірон віднаходив мир, відмовляючись вирішувати, є речі добрими чи поганими. Для скептиків внутрішній спокій слідував «як тінь» за утриманням від судження, тобто за відмовою вдаватися до ціннісних суджень щодо речей. Нарешті, згідно зі стоїками, мудрець вміє примирити ефективність дії та внутрішній спокій, оскільки, за умови непевності успіху, він завжди діє у злагоді з долею та намагається зберегти чистоту наміру.

Постать мудреця є, таким чином, чимось на кшталт серцевини невгамовної та непоборної свободи, яку добре описав у своєму знаменитому тексті Горацій:

Хто твердо й чесно йде до мети, тому ні люд, у чварах скорий до злочину, ні погляд грізного тирана, думки не збурять, ні Австер буйний, нестямний владар пінної Гадрії, ані правиця Батька гримучого: хай світ завалиться — уламки вб’ють його, все ж не навчивши страху[691].

Ми бачимо в постаті мудреця той самий подвійний рух, який виявили на прикладі вправляння в мудрості. Мудрець усвідомлює самого себе як Я, що може завдяки владі над своїми судженнями спрямовувати їх або утримуватись від них і забезпечити собі таким чином досконалу внутрішню свободу та незалежність від усіх речей. Проте ця внутрішня свобода не є свободою робити все, що завгодно, вона є нездоланною та невразливою лише тоді, коли позиціонується та долає себе саму в контексті природи або розуму, чи, як у випадку скептиків, у контексті критичного розуму.

Філософський дискурс про мудреця

Постать мудреця відіграє, таким чином, вирішальну роль у філософському життєвому виборі. Проте вона пропонується філософу швидше як ідеал, описаний філософським дискурсом, аніж як модель,