Сотенний «Бурлака» - Володимир Михайлович В'ятрович

навчання. [46] В середині квітня 1941 року, закінчивши поліційну школу, Володимир повертається до Балигороду. Саме там він познайомився з працівницею однієї з торгівельних організацій містечка Теодозією Тріцєцькою. Молоді люди покохали один одного. Як згадує сестра Теодозії Ольга, що тоді проживала з нею, Володимир навіть приходив під вікна їхнього будинку, співаючи під ґітару серенади для своєї коханої. [47]

Четвертого жовтня 1941 року відбулося весілля Володимира Щиґельського з донькою священника Теодозією Тріцєцькою 1922 року народження. [48] Цій щасливій події життя майбутнього сотенного УПА передували й певні труднощі. Зокрема, священник, як згадує Ольга Тріцєцька, не хотів давати молодим шлюбу, зважаючи на надто молодий вік жениха - 20 років. [49] Ймовірно, саме тоді довелося Володимирові зробити себе на рік старшим, назвавши датою свого народження 8 серпня 1920 року.

В 1942 році молода сім'я переїжджає до села Войткова, де ще з липня 1941 року Щиґельський виконував функції коменданта поліції. Тут вони проживали до липня 1943 року і саме тут 4 лютого того ж року у них народився син, якого охрестили Левком. Незабаром сім'я Щиґельських переїжджає на нове місце служби Володимира в Явірник Руський, а новий 1944 рік вони зустріли вже в Медиці.

Зустрічаючи цей рік, молодята дивилися на нього з надією, очікуючи, що їхнє щастя триватиме й далі. Кохана дружина, підростаючий син, здавалося б, нічого не повинно порушити цієї тихої сімейної ідилії. Тим часом, саме цей новий 1944 рік прийшов, щоб зруйнувати її, щоб розлучити Володимира з дружиною та сином, кинути у вир зовсім іншого життя.

6.

Ще попереднього 1943 року радянським військам вдалося досягти корінного перелому у боротьбі з Німеччиною. Розвиваючи свій наступ, вони вступили на територію України та розпочали її «визволення». До середини 1944 року стало цілком зрозуміло, що цього наступу не зупинити, тому український народ став готуватися до боротьби із новим наїзником. Ця підготовка розпочалася і на тих українських землях, що ввійшли в історію під назвою Закерзоння. Процес творення тут повстанських відділів пришвидшував той момент, що паралельно створювалися польські боївки, які активно розпочали акції проти цивільного українського населення.

Події, що набували надзвичайно швидких обертів, вимагали від людей адекватного реаґування. Влітку 1944 року, коли з теренів Надсяння почався відступ німців, серед активістів українського визвольного руху проявився дуже чіткий розподіл. Частина з них, в основному, члени мельниківського відламу ОУН, вирішили, що протистояти більшовизму український народ зараз не зможе, якщо його не зупинила навіть могутня німецька армія. Зважаючи на це, вони почали організований відхід разом з німцями на Захід, щоб там, на еміґрації, продовжувати «опікуватися» визвольною справою українського народу. Тим часом, інше крило цієї організації, значно чисельніше, твердо вирішило залишатися і готуватися до зустрічі нових наїзників. Звичайно, до других стали долучатися й активніші представники мельниківців, які пізніше влилися до лав повстанців та підпілля. Власне така переорієнтація на бандерівців, за твердженням Івана Кривуцького, відбулася і з Володимиром Щиґельським, який був прихильником, а то й членом ОУН-М. [50] Він не міг погодитися із тим, що рідну землю можна залишити у такі важкі для неї часи, що десь далеко на еміґрації, в кабінетах можна реально послужити її визволенню.

В червні 1944 року, коли німецько-радянський фронт зупинився в районі Львова, Щиґельський через свого заступника Івана Козьоринського отримав зв'язок з ОУН-Б. [51] В розпорядженнях, отриманих, ймовірно, від заступника провідника ОУН на Закерзонні, Василя Галаси-«Орлана» вказувалося не відступати з німцями, а відійти разом із цілою поліційною станицею до Бандрівських лісів. [52] Тоді ж, в червні 1944 року, Володимир Щиґельський особисто зустрівся з військовим референтом ОУН Яковом Чорнієм-«Ударником», та, дещо пізніше, з Василем Галасою. [53] Предметом обговорення були тактика визвольного руху в новій ситуації, питання створення повстанських відділів, їх прохарчування, вишколу, забезпечення зброєю.

25 червня, в день, коли розпочалася евакуація поліційної станиці, якою керував Володимир Щиґельський, він забрав своїх людей, чудово озброєних, і виступив у бік Устрик Долішніх, а потім Устрик Вижніх, через Бандрівські ліси. [54] Так почалося для Володимира цілком нове життя - життя українського повстанця.

Частина друга

І ось ідем у бою життєвому тверді й

Міцні, незламні, мов ґраніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

Лиш хто борець, той здобуває світ.

Гімн ОУН

1.

За час маршу в ліси група Володимира Щиґельського, що нараховувала 10 поліцаїв, зросла, за рахунок добровольців, які бажали вступити до лав УПА, до кількості сто осіб. [55] У селі Жерниця Вижня відділ зустрівся з Мирославом Онишкевичем, на той час заступником командира Військової Округи УПА «Буг». Він на особистій зустрічі з Володимиром Щиґельським закріпив за ним командування новосформованим відділом. Тоді ж