Сотенний «Бурлака» - Володимир Михайлович В'ятрович

B червні 1938 року загострилося фінансове становище в сім'ї Щиґельських. Грошей, які батько отримував з ремонту та шиття взуття, не вистачало для утримання родини. Зважаючи на це, Володимир залишає навчання в ґімназії і, після закінчення торгівельних курсів, іде працювати в магазин текстилю фірми «Мануфактура» на вулиці Галицькій у Львові. [41]

Тим часом назрiвала свiтова буря, що раптом змiнила життя Володимира, як і життя тисяч iнших. Проголошення восени 1938 року автономiї Закарпатської України, зародило в серцях багатьох українцiв надiю на вiдродження власної державностi. Cотнi українських юнакiв перебирались в цей край, щоб вступити до лав «Kарпатської Ciчi», збройного формування автономiї. Не мiг не вiдгукнутися на цей заклик i молодий Щиґельський. "Як я собі пам'ятаю, - згадує він, - було то в неділю пополудні, йшли ми разом [з товаришем Іваном Хоманчуком - В.В.] на футбол. До нас приєдналися два наші приятелі Дуда Ярослав і Табин Йосиф […] Розмовляли про внутрішню політичну ситуацію в Чехословаччині, що витворилася після Мюнхенської конференції. Дискутували про можливості постання автономії Підкарпатської Русі. Хоманчук, в якого мешкав Дуда Ярослав, запропонував вибратися в дорогу і нелеґально перейти на Підкарпатську Русь і там вступити до армії. Ми бачили, що багато людей в тому часі переходило кордон, прямуючи до Підкарпатської Русі. Одні з наміром вступити до збройної організації «Січ», інші - вступити до праці в адміністрації. Не були ми зорієнтовані до якої армії на Підкарпатській Русі маємо вступити, як рівно ж ніхто не знав політичної ситуації на Підкарпатській Русі, однак вирішили ми разом з Хоманчуком того ж дня відправитися в дорогу". [42]

Дiючи по-юнацьки радикально, товариші, без відома батьків, пішли з дому і вирушили потягом із Львівського вокзалу до Турки, звідси пішки рушили до кордону. Його вдалося перетнути без пригод, але вже на наступний день юнаки були затримані чехословацькою жандармерією в місцевості Ставна. Друзів перевезли до Ужгорода, де протягом місяця утримували у військових казармах під суворим наглядом. Після окупації південного Закарпаття угорцями, вони виходять на волю і одразу ж перебираються до Хусту - нової столиці Карпатської України. Тут їм нарештi вдається вступити до Ciчi. Пiсля двохмiсячного загально-військового вишколу Bолодимира відправлено до пiдстаршинської школи, закiнчивши її він отримав звання вiстуна. Знаючи про активну участь юнака в діяльності «Просвіти», його придiлили до спецiальної пропаґандистської частини "Летюча бриґада", основним завданням якої було поширення iдей українського нацiоналiзму серед населення Закарпаття і протистояння поширюваній угорській пропаґанді. Для цього проводилися концерти, читання вiршiв i прози, ставились сценки з української iсторiї. B «Летючiй бриґадi» Щиґельський перебував аж до часу, коли в березнi 1939, пiсля проголошення незалежностi Kарпатської України, угорськi вiйська вдерлись на її територiю. 16 березня 1939 року його перевели до охорони головного командування Ciчi. Під тиском переважаючих сил ворога, частина, в якій перебував Щиґельський, відступила на румунську територію, де біля Марамарозької Сіхоти була інтернована місцевими вояками і передана до Угорщини, до табору в місцевості Ніредьґазе. Звідти, не бажаючи повертатись до Польщi, де його чекала тюрма, вiн, разом iз значною частиною стрільцiв Ciчi, їде до Нiмеччини, щоб вступити до органiзовуваних тут «Biйськових Biддiлiв Нацiоналiстiв», на чолi з полковником Романом Cушком. Цi вiддiли, бiльш вiдомi як «Леґiон Cушка», розглядались Проводом Організації Українських Націоналістів як основа для розбудови майбутньої української армiї, i давали чудову можливiсть українським юнакам здобути справжній вiйськовий вишкiл.

Навчання відбувалося в Альпах, в таборі за 30 кілометрів від австрійського міста Гакештайн. "Інструктори окремих предметів, - згадує про перебування на вишколі Щиґельський, - були німці, які викладали частково польською, частково чеською мовами. Команди і накази були українські. Ступені (ранґи) не вживалися, а тільки функції. Навчали наступних предметів:

1. топографія (теоретична і практична);

2. зброєзнавство;

3. заняття з диверсій (напади на поліційні пости, мінування, зв'язок);

4. бойові заняття;

5. дисципліна;

6. стрільба з автоматів і метання ручних ґранат". [43]

Після закінчення вишколу, десь 23 липня 1939 року, леґіонерів було відправлено до Східної Словаччини. З початком Другої світової війни, 2-3 вересня, український відділ, загальною чисельністю 600 вояків, виступив в напрямку Стрия у складі 15-ої німецької армії генерала В.Ліста. [44] Проте, безпосередньої участі в боях підрозділ не брав. Дійшовши до Самбора, його вояки, в зв'язку з окупацією Західної України Червоною Армією, змушені були повернутися до Сянока. Тоді ж, у вересні, леґіон було переформовано на військово-поліційні частини «Веркшуц» (охорона промислових об'єктів) та «Баншуц» (охорона залізниць).

В листопаді 1939 року в Закопаному Володимир Щиґельський вступає до української поліції, і вже 25 числа того місяця його приділяють до станиці села Команчі Сяноцького повіту. [45] 1 січня 1941 року він переїжджає в Балигород на посаду заступника начальника української поліції в цьому містечку. Через два місяці його направляють на навчання до поліційної школи в Перемишлі, де він навчався протягом шести тижнів. Серед предметів, які повинні були засвоїти слухачі школи, були наступні: адміністраційна служба жандармерії, кримінальне право, дисципліна, поліційні приписи, кримінологія, зброєзнавставо, військове