Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець

«Українська батьківщина» (Сургут), Саратовське земляцтво українців Поволжя. У листі йшлося: «Ми, українці Росії, яких за підсумками перепису 2010 року нараховуємо близько 2 млн. осіб, украй стривожені подіями, що розгортаються в ці дні в Криму й Україні. Нам, громадянам Росії, небайдужа доля нашої історичної Батьківщини, з якою ми тісно пов’язані етнічним, духовним і спорідненим корінням. Сьогодні ми одержуємо необ’єктивну, односторонню інформацію про події в Україні, яка полярно розходиться з тією, яку одержуємо від родичів, друзів, близьких, що проживають у різних її регіонах. Тому просимо Вас звернути увагу ЗМІ, зокрема державних каналів Росії, на необхідність об’єктивного й неупередженого інформування жителів і громадян Російської Федерації про події в Україні».

Автори листа закликали російську владу не розривати цей духовний зв’язок, аби українці та росіяни «з друзів і сусідів не перетворилися на непримиренних ворогів». Проте цей заклик так і не був почутий.

Сепаратисти поширили низку фейкових новин: мовляв, протягом 2 і 3 березня на бік кримського народу добровільно перейшли 5086 військовослужбовців Внутрішніх військ, Державної прикордонної служби та Збройних Сил України; услід за прикордонною заставою надводних кораблів у Балаклаві на бік кримського народу перейшов полк Внутрішніх військ, дислокований у Севастополі, а також окремий батальйон у Ялті280.

ЦВК України цього дня поширила роз’яснення незаконності «загально-кримського референдуму»: «Сьогодні жоден із чинних в Україні законів не визначає порядку проведення місцевих референдумів, а відтак механізм реалізації права громадян на прийняття рішень з питань місцевого значення шляхом проведення місцевого референдуму відсутній. <…> Проведення будь-якого місцевого референдуму за існуючого нормативно-правового регулювання є неможливим».

Тим часом росіяни продовжували висувати чергові ультиматуми. Цього разу він надійшов від командувача ЧФ РФ Алєксандра Вітка: «Якщо до 5-ї години ранку завтрашнього дня вони не здадуться, почнеться справжній штурм підрозділів і частин ЗС України по всьому Криму»281.

У блокуванні українських військових кораблів брали участь кораблі ЧФ РФ, зокрема допоміжне судно КІЛ-158, морський буксир і сторожовий катер.

Також стало відомо про те, що військову частину поблизу селища Новоозерне (озеро Донузлав) заблокували військовослужбовці Чорноморського флоту Росії. Кримський Центр журналістських розслідувань передав слова заступника начальника частини А2506 капітана другого рангу Віталія Шмигаковського: «Прийшов катер два дні тому, стояли на рейді біля озера. А сьогодні увійшли в озеро й стали так, що тепер нікому не можна вийти». Крім того, за його словами, у селищі Новоозерне розташувалися додатково 4 машини «Урал», а також близько 80 військовослужбовців армії РФ, що самовільно зайняли приватну чотириповерхову будівлю.

Своє звернення цього дня прийняла колегія ГПУ. Як повідомляло агентство УНІАН, у тексті зазначалося, що в південних та південно-східних регіонах держави поширюються публічні заклики до вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності України. У ГПУ наголосили, що на такі факти «органи прокуратури оперативно реагують у порядку, визначеному законом». Так, ГПУ подала позов до адміністративного суду про скасування низки рішень, ухвалених 27 лютого ВР Криму, зокрема щодо висловлення недовіри Раді міністрів, припинення її діяльності, призначення Сергія Аксьонова, організації та проведення «загальнокримського референдуму».

«Особливої небезпеки такі дії набувають в умовах, коли в порушення міжнародних договорів Рада Федерації Росії дозволила використання російських військ на території України. Військовослужбовці Збройних Сил України повинні пам’ятати, що вони присягали на вірність українському народу! Відтак виконання ними вимог щодо здачі зброї, залишення військової техніки й місць дислокації розцінюватиметься як державна зрада з відповідними правовими наслідками».

Своєю чергою, президент Польщі Броніслав Коморовський анонсував позачергове засідання Ради національної безпеки Польщі, присвячене Україні: «Ситуація дуже серйозна, щоб не сказати драматична. Ідеться про порушення 4-ї статті Північноатлантичної хартії».

Представники так званої російської інтелігенції діяли в кращих радянських традиціях «толстовщини й непротивлення злу насиллям». Незадовго перед тим випущений режимом Путіна в’язень сумління Міхаіл Ходорковскій, замість того щоби надати Україні практичну допомогу й використати свій імідж у світі для впливу на західних лідерів, вирішив обмежитися якимось незрозумілими акціями, сказавши: «Це безліч трагедій, зокрема й для мільйонів російсько-українських родин, це найтяжчі наслідки для нашої внутрішньої обстановки й міжнародного становища країни. Лихо торкнеться кожного. <…> У мене є родичі й друзі — українці. Це й моя сімейна справа», — він заявив, що готовий приїхати в будь-яке місце України та стати посередником між українською та російською стороною. Такі смішні заяви, зрозуміло, не мали жодного впливу на позицію російського керівництва й сприймалися як дуже недолугі в самій Україні.

Знаменитий сатирик, уродженець Одеси Михайло Жванецький висловив свою громадянську позицію у властивій йому експресивній манері: «Закомплексована російська більшість виправдовує свою бездіяльність, свою ненависть і своє безсилля „бажанням стабільності“, тим, що „вони всі там бандерівці й фашисти“ і т.д. А насправді — це просто заздрість, що українці змогли, дозволили собі, не промовчали. А під кінець — та ви всі жебраками там будете в цьому Євросоюзі!.. А в Митному союзі всі, б…дь, просто неймовірні багатії!»

Спроби вийти на контакт із російською стороною були невдалими. В. о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця так і не зміг поспілкуватися телефоном зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим.

В ексклюзивному коментарі для книги Андрій Дещиця так згадує свої пошуки контакту: «3 березня ми пробували провести переговори у форматі Будапештського меморандуму. Тоді в Парижі перебували держсекретар США, держсекретар Великої Британії та я. Я прилетів до Парижа разом із Керрі, після його візиту до Києва. Там уже був і Лавров. І я, й інші очікували, що він усе-таки з’явиться на переговори, щоби надати пояснення про порушення Росією Будапештських домовленостей. Були сподівання, що російська сторона якимось чином пояснюватиме свої дії. Але від Росії взагалі нікого не було, і переговори проводилися у скороченому форматі — США, Британія, Україна. Повторюю, Лавров був у Парижі, і держсекретар США Керрі, і Великої Британії — Хейг, і міністр закордонних справ Франції Фабіус увесь час із ним контактували й переконували або взяти участь у багатосторонньому форматі, або зустрітися зі мною. Але він категорично був проти. Потім підключилися інші міністри закордонних справ, які були в Парижі, — Сікорський, Штайнмаєр, також була Кетрін Ештон. Усі переконували, але він не зустрівся. Ці спроби продовжувалися цілий день — вони розмовляли з Лавровим, зі мною, але він — ніяк.