Коротка історія часу - Стівен Вільям Хокінг
23
Від 1930 до 2006 р. Плутон класифікували як планету Сонцевої системи. Після відкриття подібних до нього об’єктів у поясі Койпера і ухвалення 2006 року рішення Міжнародного астрономічного союзу про означення терміну «планета» Плутон віднесено до нової категорії карликових планет і додано до списку малих планет. Попри те, що не всі погодилися з таким рішенням, він утратив статус планети Сонцевої системи. — Прим. ред.
24
Ралф Альфер (Алфер) — американський космолог, докторант Георгія Гамова. 1948 року здобув докторський ступінь з фізики за теорію нуклеосинтезу. В дисертації розглянув питання, що стало відомим як нуклеосинтез Великого вибуху (теорія Альфера — Бете — Гамова; альфа — бета — гама). Термін «Великий вибух» придумав, спочатку глузуючи, Фред Гойл на радіо Бі-Бі-Сі 1950 року для опису космологічної моделі Всесвіту, як розширення до свого нинішнього стану від початкового стану величезної густини і температури. Нуклеосинтез — пояснення того, як складніші елементи створюються з простих елементів після Великого вибуху. Початково теорія Альфера — Гамова пропонувала, що всі атомні ядра створюються шляхом послідовного захоплення нейтронів. Однак подальше дослідження піддало сумніву універсальність теорії послідовного захоплення, бо жодного елемента не знайдено як стабільного ізотопу з атомною масою п'ять або вісім, що перешкоджало виробництву елементів важчих за гелій. Дисертація викликала величезний інтерес, зокрема медій. Пізніше в тому ж році, співпрацюючи в Лабораторії прикладної фізики Університету Джона Гопкінса з іншим американським науковцем Робертом Германом, Альфер передбачив температуру залишкового проміння (відомого як космічне фонове проміння, або реліктове), виходячи з припущення про Великий вибух. Проте прогнози Альфера стосовно космічного фонового проміння більш-менш забули, і їх знову відкрили Роберт Діке і Яков Зельдовіч на початку 1960-х. Попри те, що його ім'я з'являється в дисертації, Ганс Бете практично не брав ніякої участі в розвитку теорії, хоча згодом він працював з суміжних темах; Гамов додав його ім'я, щоб оригінальним зробити заголовок роботи. Так самостійна дисертація Альфера була вперше опублікована 1 квітня 1948 року в «Фізікал рев’ю» («Physical Review») і з трьома авторами. Гумор Гамова, мабуть, деколи затьмарював вирішальну роль Альфера в розвитку теорії. Інші науковці, які читали працю, можливо, припускали (помилково), що Гамов і Бете були головні автори. Дві експериментальні праці, пов’язані з космічним фоновим промінням визнано гідними Нобелівської премії: в 1978 році — Арно Пенціяса і Роберта Вілсона, і в 2006 році — Джона Мазера і Джорджа Смута. — Прим. ред.
25
Так вважали до 1998 року, коли в результаті спостереження за далекими надновими типу Iа відкрито пришвидшене розширення Всесвіту. За це відкриття Сол Перлмутер, Браян Шмідт та Адам Ріс отримали Нобелівську премію з фізики за 2011 рік. Здобуто й інші підтвердження цього явища, найпоширеніше пояснення якого — існування виду енергії з від’ємним тиском, так званої темної енергії. На сьогодні космологи припускають, що сповільнення змінилося на пришвидшення десь 5 млрд років тому. — Прим. ред.
26
Див. попередню примітку. — Прим. ред.
27
Космологічну константу (Λ) в польових рівняннях загальної теорії відносності Айнштайн спочатку вніс, щоб уможливити статичну космологічну модель, але відкинув після встановлення розширення Всесвіту. Протягом тривалого часу космологи припускали, що Λ рівна нулеві. 1998 року відкрито пришвидшене розширення Всесвіту, найпоширеніше пояснення цього явища —існування темної енергії. Її природа на сьогодні невідома, але запропоновано два її представлення — як [додатної] космологічної константи і як квінтенсенції. — Прим. ред.
28
Переклад Юлії Джугастрянської. — Прим. ред.