Коротка історія часу - Стівен Вільям Хокінг

Україну. На її бажання її навіть поховано в Каневі, біля могили Тараса Шевченка. «Це було в Хайфі, — згадувала одного разу пані Віра, — офіцер органів безпеки проводив зі мною обов’язкову для цієї країни співбесіду. Під час розмови виявилося, що я знаю українську мову. «Але чому, — здивувався офіцер, — чому ви вивчили українську?» — «Для того, щоб перекласти Шевченка», — відповіла я. На тому співбесіда закінчилася. Коли його секретарка принесла тістечка і чай, ми вже співали, як брат і сестра після довгої розлуки, «Реве та стогне...», «Думи мої...», «Гетьмани, гетьмани...», «Тече вода...» та ще щось, що могли згадати. Офіцер безпеки Ізраїлю, який народився в Києві, більше не запитував, чому я вивчила українську»(http://tyzhden.ua/Publication/3594).

4

Насправді саме космологічна константа Айнштайна відповідає за пришвидшене розширення Всесвіту, яке було відкрите вже після того, як вийшла книжка Гокінга, тобто найбільшою помилкою Айнштайна було те, що він вважав своєю найбільшою помилкою те, що взагалі не помилка.

5

Великомасштабна будова — це коли галактики у Всесвіті вважають такими ж крихітними, як, наприклад, молекули газу у великій кімнаті.

6

Лат. «Philosophiæ Naturalis Principia Mathematica», або скорочена назва «Principia». Українською не перекладено, зокрема тому більше поширена назва, взята з російського перекладу «Математичні начала натуральної філософії». – Прим. ред.

7

1 миля ≈ 1,6 км. — Прим. ред.

8

За різними класифікаціями, від 0,7, 0,75 або 0,78 мкм. — Прим. ред.

9

А. Пуанкаре (1854–1912) неодноразово висували на здобуття Нобелівської премії з фізики, зокрема за праці в галузі теорії відносності. — Прим. ред.

10

Що частота світла зменшується, коли світло поширюється вгору, — твердження хибне. Справді, «що вища енергія, то більша частота». Але про яку енергію йдеться у квантовій фізиці? Про повну енергію! Наприклад, якщо камінь летить угору, то його повна, тобто кінетична плюс потенціяльна, енергія не змінюється, а тим самим не змінюється і частота квантовомеханічної хвилі, пов’язаної з каменем. Світло, що поширюється вгору, випромінюється з меншою частотою, тому що час поблизу Землі спливає повільніше. Даючи хибне пояснення червоного зсуву (поряд з правильним), Гокінг повторює помилку багатьох великих і видатних фізиків, зокрема нобелівських лавреатів Макса Борна, Ричарда Файнмена, Віталія Ґінзбурґа, які, на жаль, теж, пояснюючи, що таке червоний зсув, порушували «принцип Айнштайна»: «Пояснення повинно бути якомога просте, але не простіше». — Прим. Ю. Степановського.

11

Точніше, від 380 до 780 нанометрів. — Прим. перекл.

12

Гокінг повторює дуже поширену, втім некоректну версію, що її звичайно майже всі викладачі розповідають студентам, але яка не відповідає справжньому розвиткові подій. Річ у тім, що про «безглуздий результат», «ультрафіолетову катастрофу» (сам термін «ультрафіолетова катастрофа» вперше вжив Пауль Еренфест у 1911 р.), заговорили після статті Джинса, яка вийшла 1905 р., тож вона аж ніяк не могла вплинути на роботу Планка 1900 р. Початкова стаття Релея з цієї теми вийшла у 1900 р., але ні про яку «ультрафіолетову катастрофу» в ній не йшлося, і Планк у своїх статтях 1900 р. не покликався на Релея. Мотивація Планка щодо введення «квантів» була інша. — Прим. Ю. Степановського.

13

У читача може скластися враження, нібито Планк відкрив кванти світла. Кванти світла у 1905 р. відкрив Айнштайн. Планк, як і всі добре освічені фізики того часу, знав, що ніякі кванти світла існувати не можуть. Навіть 1913 р., рекомендуючи Айнштайна у Пруську академію наук, він писав: «Теорію квантів світла не слід ставити йому у провину». Гіпотеза Планка стосувалася іншого: енергія деяких фізичних систем набуває дискретних значень, тобто квантується. Тепер ми знаємо, що систем, енергія яких квантується, безліч, це всі атоми, молекули, атомні ядра тощо. — Прим. Ю. Степановського.

14

Див. попередню примітку. — Прим. ред.

15

Значна більшість електронів попаде у вузький проміжок на екрані з максимумом у центрі, який в одній площині з центром щілини. – Прим. ред.

16

Мається на увазі, на час виходу (1988 р.) першого видання цієїкнижки. – Прим. перекл.

17

Зазвичай кварки просто називають за першою англійською буквою: u, d, s, c, b, t. Початкові назви для двох останніх кварків — beauty (красивий), truth (істинний) вийшли з ужитку, теперішні назви — bottom і top. У перекладі українською, відповідно, нижній/денний/спідній і верхній/горішній. Тобто або збігатимуться з назвами перших двох кварків (up, down) — верхній і нижній, або неоднозначні — денний/спідній і горішній, тому тут запропоновані відповідники «найнижчий» і «найвищий». Тим паче, що автор англійських назв Хаїм Харарі обрав їх тому, що вони «логічні партнери для верхнього і нижнього кварків». – Прим. ред.

18

Станом на кінець 80-х років минулого століття. – Прим. ред.

19

У 1979–2009 рр. – Прим. ред.

20

Англійський термін force-carrying particle перекладено як силоносна частинка. В науковій літературі (українською мовою) такі частинки зазвичай називають переносники/носії взаємодії (англ. force carrier, рос. переносчик взаимодействия). Тут уживано ближчий до оригінального відповідник. – Прим. ред.

21

В англійській мові вживають сполуки strong force, strong interactionі weak force, weak interaction, які українською звичайно називають (в обох випадках) «сильною взаємодією» і «слабкою взаємодією». «Слабку силу» вживають у нас рідко, а «сильну силу» не вживають узагалі. Певно, це пов’язано з деякою кострубатістю самої сполуки «сильна сила». Але при цьому часто вживані сполуки на кшталт «чотири фундаментальні сили» і коли доходить до їх переліку, перші дві (гравітацію і електромагнетну) називають зазвичай силами, а дві інші (слабку і сильну) — зазвичай взаємодіями. Щоб уникнути такого асиметричного вжитку тут strong force перекладено як «сильна сила», weak force — слабка сила. При цьому слід зауважити, що загалом тепер доцільніше говорити про чотири фундаментальні взаємодії, і відповідно гравітаційну, електромагнетну, слабку, сильну взаємодії; а «силу» розглядати як старіший ужиток. – Прим. ред.

22

Стала швидкість світла чи ні, залежатиме від того, як ми вимірюємо відстані. Коли Айнштайн обчислював у 1915 р. відхилення світла гравітаційним полем