До зір крізь терня, або хочу бути редактором - Святослав Караванський

До наведених вище зразків і додати нема чого. Які невичерпні можливості має наша мова! Це мала частка такі плоди пожинає. А мова ж має багато і часток, і сполучників, і прийменників, і числівників, і прислівників, і іменників, і прикметників, і дієслів. Хай беруть приклад з такої мацюпулі! А разом з ними і письменники з редакторами!

Передача думки сигнальною системою спілкування – людською мовою – вимагає, щоб задіяні у словесному потоці сигнали (тобто слова) мали між собою логічний зв’язок. Цей зв’язок між дієсловами та іншими частинами мови досягається тим, що дієслова керують відмінками інших частин мови з поміччю прийменників і без них. Наприклад: дякую мамі. Слово дякувати вимагає, щоб іменник після нього відповідав на питання кому?. Сказати дякую мамо або дякую мама не можна. Моделі керування у різних мовах різні. Так, російське слово благодарить вимагає після себе питання не кому? а кого!: благодарю маму. Скажете благодарю маме, і вас можуть не зрозуміти. Моделі керування у кожній мові вироблялися продовж спілкування десятків і сотень поколінь, і становлять одну з особливих рис кожної окремої мови.

Сучасні генії, на жаль, не дуже добре володіють моделями керування українських дієслів іменниками і часто вдаються до неукраїнських моделей керування. Процес цей почався давно, ще за царів та цісарів, коли українці діставали виключно неукраїнську освіту. Навчені “штокати” або “дзекати” особи нерідко вдавалися до невластивих нам моделей керування. Хай як прикро, але подеколи під впливом імперської освіти імперські моделі керування витісняли наші споконвічні. Так, ще на початку XX століття в устах українців слово коштувати вимагало після себе питання кого?: “Мене (кого) це коштувало десять рублів”. Сьогодні ж це вже, як пишуть совєтські словники, застарілий вжиток. Насправді ж – це наш споконвічний вжиток, а коштувати мені (кому) – це суржиковий вжиток, який сьогодні став єдиним нашим вжитком. Втрата нашою мовою самобутніх моделей керування триває. Сьогодні щораз частіше знавці “украінской” мови зраджують кому замість кого, сміються над ким, замість із кого, нехтують чим, замість що (див. Бесіду 51), легковажать чим, замість легковажать що (див. Бесіду 25), учать чому, замість чого (див. Бесіду 51).

Поборювати цей шовковий лінгвоцид мусить Редактор.

Пише викладач української мови: “…деякі в’язні знаходили… втіху в тому, що… наслідували есесівцям (кому)..?. Цією фразою викладач викриває своє “малоросійство”: він викладає українську мову для заробітку, а думки думає російською мовою, бо це росіяни подражают кому. Українці ж наслідують