Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

Всі три нові північні улуси очолили сини хана Улу–Мухаммеда: Казанський мусульманський улус — хан Махмутек; Касимовський мусульманський улус — хан Касим; Московське православне князівство — хан Якуб, який перед зайняттям престолу вихрестився і отримав ім’я — Тимофій, а щоб зрівнятися за посадою з братами, став зватись Іваном, що за візантійськими законами означало — хан (правитель).

Про ці події поговоримо в наступному розділі.

4

У попередньому розділі говорилося, що немає ніякого значення, чи був страчений Московський князь Василь II у 1445 році в Казані. Однак визначитись із цим питанням треба. Звернімось до давніх джерел, зокрема до «Устюжского летописного свода», який дещо прояснить ситуацію.

За московськими так званими літописами Василь Темний народився 1415 року, а помер у 1461 році у віці 46–ти років. Тобто діти могли народжуватись у нього після досягнення 20–22 років. Відомо, що й російська православна церква у ті часи давала шлюби чоловікам після досягнення такого віку. Не будемо для московського князя шукати винятків із правил.

І знаменитий М. М. Карамзін у своїй «Истории государства Российского» досить чітко зазначав:

«В сей самый год (1441), Генваря 22 родился у Василия сын Тимофей–Иоанн, коему Провидение, сверх многих великих дел, назначило сокрушить Новгород» [18, том V, с. 142].

Цікаво, що Василь Темний, за «Устюжским летописным сводом» мав одну дружину — княжну Марію, з якою породив 6 синів:

1. «В лето 6945… Toe же осени родися великому князю сын князь Юрье Бальшои» [155, с. 78].

2. «В лето 6948 (1441). Великому князю Василью Васильевичю родися сын, князь Иван Васильевич…» [155, с. 79].

3. «В лето 6949… Тое же зимы преставился сын великого князя Юрье Большей, а другой князь Юрье родися генваря в 22 день» [155, с. 79].

4. «В лето 6954… Того же лета августа в 14 день на Углечи родися великому князю Василию Васильевичю сын князь Андреи» [155, с. 80].

5. «В лето 6957… Того же лета родися великому князю сын князь Борис» [155, с. 81].

6. «В лето 6961… Того же лета родися великому князю Василью Темному сын князь Андреи Меншин» [155, с. 83].

Якщо вдумливо прочитати всі витяги з Устюзького літопису та порівняти їх із іншими літописами, працями М. М. Карамзіна, М. Г. Сафаргалієва тощо, то побачимо, як свідомо і ганебно фальшувалася російська історична наука. Пропонуємо краєм ока зазирнути до Московської кухні фальшування історії.

Російська православна церква забороняє батькам надавати кільком своїм дітям одне і те ж ім’я. Тим більше, що за давніх’ часів саме церква надавала та фіксувала у своїх книгах ім’я. Тож князь Василь Темний не міг мати одночасно двох синів на ім’я «Юрье Большой» і «Юрье Меншин» та «Андреи Большой» і «Андреи Меншии». Ще більший анекдот трапився з народженням сина Андрія в 1446 році«… августа в 14 день на Угличи». Справа в тому, що Василь Темний за тим же Устюзьким літописом, 6 липня 1445 року потрапив у полон до царя Улу–Мухаммеда та був вивезений до Казані, й хоча, за російськими літописами, був відпущенимй Улу–Мухаммедом за 200 тисяч золотих рублів додому, та до Москви не потрапив. Бо дорогою був перехоплений Дмитром Шемякою і «преведе великого князя на Москву, и очи ему выняли месяца февраля в 13 день» [155, с. 80].

Як бачимо, відбулося неймовірне «божественне зачаття». А трапилось усе надзвичайно просто: «Устюжский летописный свод… составлен в Устюге Великом в первой четверти XVI в. Составитель его объединил в одном летописном своде местную Устюжскую летопись конца XV в. и сокращенную редакцию общерусского летописного свода… (та деякі інші. — В. Б.)». [155, с. 3].

На ті часи уже існували «Родовідні книги» деяких династій, тож багато князівських та боярських родів Чингісидів не погоджувалися фальшувати імена й роки народження своїх предків. Виникали колізії, коли «всякому роду начало, от кого кто повелся, явно было порознь». Так у Василя Темного з’явилось дві пари однойменних синів. Хоча, звичайно, це свідчить не тільки

про фальшування літописів, розпочате за життя Івана III, а також і про те, що Василю II приписали кілька дітей іншого чоловіка. Цьому є Досить–таки оригінальний доказ у самому Устюзькому літописі. Вся пізніша російська так звана історична наука стверджувала, що всі (!!!) московські князі, починаючи з Івана Калити (Кулхана), поховані у Кремлі в Московському Архангельському Соборі. За твердженням російського професора духовної академії Олександра Ратшина, там знаходяться і останки московського князя Василя Темного. Навіть портрет цього князя намальований на стіні над його могилою.

А «Устюжский литописный свод» стверджує щось протилежне. Послухаємо: «…и от митрополита Феодосия прият благословение и прощение, ми преставися месяца марта в 27 день. И положен бысть во церкви святого Архангела Михаила» [155, с. 85].

Отже, в Архангельському Соборі під іменем Василя Темного похована інша людина, але така, яка–обов’язково посідала московський князівський престол. І це насправді так, бо московський князівський престол, знищивши у 1445 році Василя II, посів сам цар Улу–Мухаммед, прийнявши православну віру та передавши царський престол у Казані старшому синові — Махмутеку. Мабуть, з надією на те, що тому ще поталанить повернути царський трон Золотої Орди, залишаючись мусульманином.

Ми пам’ятаємо — Великим ханом Золотої Орди після Узбека (1312–1342) міг стати тільки мусульманин. Напевно, існував такий заповіт. Хан Улу–Мухаммед пішов шляхом великого Тохтамиша. Прийшовши на Московський уділ, Улу–Мухаммед привів із собою молодшого сина Якуба, якому згодом передав улус у спадок.

Цьому є свідчення сучасного російського професора А. В. Пушкарьова:

«Каким образом московский трон от Василия Темного перешел к чингизиду Ивану III — это вопрос очень темный. В 1450 году Василий Темный объявляет Ивана III соправителем и Великим князем. Духовная грамота, по которой передавалась власть от Василия к Ивану, не имеет обязательной тамги и к ней прикреплена печать от другой грамоты (судя по всему, более старой). т. е. скорее всего это более поздняя подделка» [42].

Російським професорам ніколи не дозволяли говорити правду відкритим текстом. Правда могла тільки дозами потрапляти на сторінки книг. Та й то переважно в часи московської відлиги 1917–1937, 1954–1964, 1985–2000 років.

Знаючи попередній матеріал, можемо пояснити професору А. В. Пушкарьову: Василь Темний і Іван III — обидва Чингісиди, і не