Що таке антична філософія? - П'єр Адо

Що означає «антропологічна істина»? Чи справді можна сказати, що він був першим філософом? І що означає тут слово «шаман»? Чи означає воно те, що відповідно до сутності шаманізму (тобто в контексті мисливства та рибальства — союзу між людськими душами та тваринними духами, який мислиться відповідно до моделі шлюбного зв’язку), Сократ мав ритуальну дружину, яка була «жіночим духом живильного світу: донька лісового духу, що давав дичину, донька водяного духу, що давав рибу»? Чи уподібнювався він під час ритуалу тварині своїм виглядом та своєю поведінкою? Чи стрибав він та ревів як самець, що відганяє своїх суперників і готується до спарювання з самкою? Я натякаю тут на опис діяльності шамана, який нещодавно запропонувала моя колега Р. Н. Амайон[553]. На мою думку, вона чудово продемонструвала також двозначність, що міститься у використанні терміна трансу (близького до терміна екстазу), який позначає сукупність тілесних поведінок шамана[554]. Зазвичай обмежуються констатацією, що шаман перебуває «у трансі», не описуючи конкретних деталей його тілесних жестів. Але насправді, важливими є саме деталі цих тілесних жестів: тремтіння та стрибки виражають різні типи зв’язку та звернені до різних духів:

Для того, щоб зрозуміти дивну поведінку шамана, досить взяти до уваги символізм союзу з духами тварин, який вимагає ритуальної анімалізації шамана. Таке розуміння робить зайвими запитання про його нормальну чи патологічну природу та про штучний чи спонтанний характер його поведінки. Немає жодної потреби говорити про особливий психічний стан чи фізичні умови. Шаман за допомогою рухів свого тіла спілкується із тваринними духами так, як це роблять тварини різних видів, що не мають спільної мови. Стрибаючи або лежачи нерухомо, він не покидає свого тіла, не зомліває, не впадає в істерику, не впадає в каталепсію[555]: він грає свою роль. Для нього не йдеться про досягнення певного стану чи переживання певного досвіду, як цього хотіли б деякі західні інтерпретатори, йдеться про здійснення тих дій, яких очікують від нього глядачі. А отже немає підстав звертатися до словника трансу, екстазу чи інших особливих станів свідомості, бо цей двозначний словник передбачає, що між психічним, фізичним станом та символічною дією існує зв’язок, який насправді ніщо не засвідчує[556].

Щоб мати підстави говорити про Сократа як про шамана потрібно, на мою думку, вилучити з поняття шамана все те, що становить його специфіку. Для А. Жолі[557] факт того, що Сократ тримається на відстані і нерухомо медитує, того, що він «заглиблюється в думки»[558] доводить, що він вдається до «добре знайомих технік контролю дихання». Це «добре знайомих» здається мені досить перебільшеним, точніше було б, як ми бачили, визначити їх як «можливі» чи «такі, що припускаються». Зі свого боку, я думаю, що якщо хтось хоче медитувати спокійно, потрібно залишатись нерухомим та мовчазним, і що така поведінка не має нічого спільного з «відстороненістю» шамана. Додс говорить з цього приводу про релігійне «відсторонення», період строгого випробування самотністю та постом, яке може включати психологічну зміну статі. Після цього періоду душа шамана може покидати своє тіло і подорожувати далеко у світі духів. Але реальності є набагато складнішими, вони завжди обумовлені певним ритуальним зв’язком із тваринними духами чи душами мертвих. Еліаде та Додс уявляють собі шаманізм як здатність, якою наділений певний індивід, змінювати зв’язок свого тіла та своєї душі так, як він хоче, тоді як йдеться, скоріше, про мистецтво демонструвати певну символічну поведінку у зв’язку з певними конкретними ситуаціями. А стосовно відстороненості шамана, я ще раз процитую P. Н. Амайон:

Союз із тваринним духом надає дикого і спонтанного характеру ритуальній поведінці шамана. Він є причиною також незвичної поведінки, яка визначає кар’єру шамана: екстравагантних вчинків, відмови від м’яса, напівсонного стану тощо. Вважається, що ці поведінки, які проявляються в пубертатному стані, є доказом входження в контакт з тваринними духами та засвідчують настання мужності[559].

Тут ніяк не проглядається зв’язок із поведінкою Сократа. Додс також хотів побачити сліди шаманізму в історіях, які розповідають про таких персонажів, як Абаріс, Аристей з Проконеса, Гермотім з Клазомен чи Епіменід, які подорожували за межами своїх тіл. Утім, опис пригод Аристея, який дає пізніший письменник другої половини II століття після Різдва Христового, а отже дев’ятьма століттями пізніше, може здаватись відповідним ідеалізованому уявленню, що його зазвичай мають про шаманізм:

Коли він лежав нерухомо на землі, заледве дихаючи, його душа покидала тіло, блукаючи як птах та спостерігаючи все те, що перебувало під нею — землю, море, ріки, міста, звичаї та пристрасті людей, природні явища будь-якого роду. Потім, повернувшись у власне тіло та пробуджуючи його, послуговуючись знову ним як інструментом, вона розповідала все, що вона бачила та чула[560].

Дж. Д. П. Болтон у своєму ретельному дослідженні показав[561], що насправді історія Аристея була витлумачена подібним чином під впливом одного з учнів Платона, Геракліта Понтійського, що цікавився подібними феноменами. Проте, згідно з Болтоном, все підштовхує до думки, що Аристей, який жив у VII столітті до Різдва Христового, насправді, здійснив дослідницьку подорож на південь сучасної Росії та у степи Азії, і що після свого повернення він написав поему під назвою «Арімаспея», в якій розповів про свої пригоди. Здається, також, що у випадку Аристея не йдеться про жодну психічну подорож, у нього була лише справжня земна подорож. Під час своєї шестилітньої відсутності він вважався мертвим. Відтак думали, що цю подорож здійснила його душа у нібито мертвому стані. Тут ще раз ми бачимо непевність, яка нависає над таким різновидом «шаманістських» інтерпретацій.

Можливо, можна виявити сліди шаманізму в певних релігійних аспектах та ритуалах архаїчної Греції, однак немає сумнівів, що потрібно дотримуватися максимальної обережності, коли йдеться про інтерпретацію за допомогою шаманізму постатей та практик її мудреців, від Аристея до Піфагора, які могли досягати повного володіння власного душею за допомогою дисципліни аскетичного життя. Здається, що в їхньому випадку сумніви будуть цілком легітимними. Втім, саме таким сумнівом керується Ж.-П. Вернан, коли пише з приводу таких персонажів, як Абаріс чи Арістей:

З нашої сторони, ми схильні швидше вбачати подібність з техніками типу Йоги, аніж із фактами шаманізму[562].

Ми говорили, що у вправах думки, про які говорить Емпедокл, хотіли бачити зусилля з пригадування попередніх життів. Але, як продемонстрував Ґ. Зунтц, посилаючись на граматичний аналіз, і як можна також виснувати з того тлумачення, яке Порфирій дає цьому