Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Якщо виходити з тієї занадто простої тези, що у випадку з економічною глобалізацією йдеться не про американську або західну змову, а радше про історичний процес, у якому виражаються об'єктивні необхідності макроекономічного та історичного розвитку, то легко здати собі справу з того, що взаємна залежність у міжнародній політичній системі стрімко зростатиме. Великі держави в XXI столітті вже не зможуть використовувати можливість збройного конфлікту між собою не тільки через руйнівні наслідки ядерної зброї. Економічне і технологічне переплетення глобалізованої світової економіки і політичний та економічний руйнівний потенціал чергової можливої економічної дезінтеграції змусить ціну воєнного варіанту стосунків між великими державами піднестися до вже неприйнятних висот.
Нинішній стрімкий наступ двох азіатських мегадержав — Китаю та Індії — з їхнім величезним населенням на західну ринкову й споживчу систему, а отже на світову економіку виразно загострює цю тенденцію і додає нову якість у світову економіку та політику. Дотепер західна модель економіки та споживання з її граничною залежністю від економічного зростання являла собою програму, розраховану на меншість, себто на двадцять відсотків людства. Втім, зі вступом у світову ринкову економіку Китаю та Індії ця нова величина теж обернеться новою якістю, і з програм, розрахованих на меншість, з огляду на все людство, постане економічна й культурна програма, що охоплюватиме більшість. Чи може насправді працювати ця нова якість світової економіки з урахуванням обмежених світових ресурсів і виказуваної ірраціональності західної споживацької моделі, з іншого боку, чи не суперечитиме, бува, її «межі зростання» західна ринкова і споживацька модель, і тому вона мусить сама перетворюватися з погляду якості, — на ці питання з позицій сьогоднішнього дня направду не даси емпіричної відповіді. Цифри і прогнози, однак, ясно говорять на користь другого варіанту.
У кожному разі економічна глобалізація та її наслідки в XXI столітті кардинально видозмінять реалії та поняття суверенітету і безпеки. Важко уявити, що саме структура й категорії неіснуючої європейської системи держав з 1648 року з її концепцією суверенітету, її системою балансу та домінуванням військової безпеки надаватимуться для оформлення цієї нової глобальної реальності на світанні нового століття. Сама ідея, що перевантаження обмеженої екосистеми планети кількісно і якісно цілком зміненою світовою економікою може вилитись у нову військово-політичну боротьбу за сфери впливу і дедалі мізерніші й дорожчі ресурси, виглядає якимось гротескним анахронізмом. Кожен-бо потенційний переможець у такій сутичці в глобалізованому світі XXI століття у перспективі може наразитися на такі втрати, що негативні наслідки перемоги за найкоротший час зведуть її значення нанівець або й перетворять на цілковиту поразку.
То як же визначатиметься безпека в XXI столітті? З політичного, економічного та інституційного погляду вона має спиратися насамперед на співпрацю і взаєморозуміння, бо варіанти конфронтації або навіть війни стають дедалі дорожчими, отже перетворюються на неприйнятні (безвиграшні) варіанти, внаслідок яких програють усі. Просто людство, його держави, його економіки, його технології, його потреби зросли настільки, що все це спричинилося до нового рівня взаємозалежності, а отже підштовхнуло до співпраці. А ризики і небезпеки в міжнародній політичній системі XXI століття без ефективної міжнародної співпраці та контролю, а також без дієвої роботи багатосторонніх установ та норм не відвернути. Тероризм, зброя масового знищення, екологічні катастрофи, епідемії, недієздатні держави, біженці, геноцид — усім цим проблемам національної і глобальної безпеки випадає залишити в минулому визначену головним чином у воєнному плані ідею безпеки та встановлене на державному рівні поняття суверенітету.
З усіх цих причин, отже, коли йдеться про докорінну реорганізацію всієї системи, ані «Марс», ані «Венера» ні до чого. Навіть у XXI столітті класична стратегічно-військова могутність не зникне, а її здатності ухвалювати рішення для захисту національних інтересів і стабілізації міжнародної системи більш ніж вистачатиме. Міжнародна політична система стоїть перед необхідністю припасуватися до економічної, технологічної та екологічної глобалізації, й проходитиме ця необхідна реорганізація в світі не під знаком глобального відродження старого європейського балансу сил системи та її гегемоніальних і антигегемоніальних рефлексів. Усі ознаки вказують радше на глибокі зміни в міжнародній системі та її інститутах. Щойно почалося століття, з'явилося щось на кшталт «Коперникової революції»[185], яка змусить відійти у непам'ять старий, заснований на європейській системі держав Вестфальського миру, світовий порядок.
Вирішальне питання при цьому полягатиме в тому, як у мирний чи у насильницький спосіб відбуватиметься ця трансформація міжнародної системи. І відповідь на це питання дасть Захід, отже, насамперед Сполучені Штати і Європа, бо не тільки глобалізація, а й наявна економічна та державна система суть плоди західної сучасності. Ані світовій державі США, ані самій лишень Європі зробити це не до снаги, але таке завдання завдавати собі на плечі можна тільки тоді, коли Захід як такий зважиться на загальну стратегічну перспективу в умовах цього століття, отже оновиться