Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

Повертаючись додому, іспанці зупиняються на Канарських островах. Ось і перша зупинка переможної ходи картоплі Європою: відомо, що в тамтешніх краях картоплю вирощували ще в 1562 році.

Взагалі, британці завжди стверджували, що їхній сер Френсіс Дрейк привіз картоплю до Старого Світу зі своєї навколосвітньої подорожі. Це заледве може бути правдою, тому що Дрейк повертався додому довгим шляхом через Тихий океан, огинаючи Мис Доброї Надії. Картопля, лежачи впродовж такої довгої подорожі в трюмі, втратила б здатність розмножуватися.

Картопля потрапила до Європи Малого льодовикового періоду тоді, коли континент конче потребував плану «Б». У середині XVII століття вся Європа була зруйнована Тридцятилітньою війною. Постраждало й рільництво, яке ще без війни й хаосу перебувало у кризовому стані через холодний клімат Малого льодовикового періоду.

Хоча ніхто того й не знав, ботаніки проводили експерименти із картоплею добрячий проміжок часу. Уперше картоплю згадують у 1567 році в нідерландському документі, що стосувався відправлення картоплі та цитрусових до бельгійського Антверпена. У 1573 році картоплю продають в іспанській Севільї, де лікарні годують нею пацієнтів. Наприкінці Тридцятилітньої війни рослина знайшла для себе домівку в Нідерландах.

Зважаючи на нескінченні війни та неврожаї, що панували в Європі Малого льодовикового періоду, нову рослину зустріли більш ніж радо. Картопля стійка та невибаглива, росте навіть у холодніших і вологіших умовах, тож, на відміну від теплолюбних зернових, у кліматі Малого льодовикового періоду відчуває себе як риба у воді.

Багата на вітаміни B і C картопля також дає більше калорій на гектар (а також на літр води), ніж будь-яка зернова культура. З одного гектара картоплі можна отримати 23 000 кілокалорій, коли один гектар пшениці дає лише третину – майже 7500 кілокалорій.

Картопля – також дуже практична рослина: її не потрібно молотити, сушити чи молоти, також зайве використовувати спеціальні інструменти, щоб її саджати та збирати. А зібравши, можна як є кинути в каструлю, і раз – усій твоїй родині є що поїсти.

Крім того: якщо ворожі солдати навідаються на село, вони можуть спалити пшеничні лани твого сусіда, щоб заморити його голодом, а от твою картоплю ніхто не спалить, адже вона захищена шаром землі. Земля також захищає картоплю від граду та злив, запеклих ворогів пшеничних ланів.

Утім, як то кажуть, найважче – почати. Європейці почали вирощувати картоплю у великому масштабі аж у XVIII столітті. Хоч і були такі, що усвідомлювали, що немає злого, щоб на добре не вийшло, у XVII столітті простий люд картоплю делікатесом не вважав. Найліпше вона годилася для годування худоби. Картоплю навіть уважали отруйною, що насправді не така вже й хибна думка: надземна частина картоплі містить отруйний для людей і тварин соланін.

Картоплі також безпідставно закидали всілякі нісенітниці. Приміром, швейцарський ботанік Каспар Баугін наробив гармидеру наприкінці XVI століття, приписуючи картоплі небезпечні якості. За Баугіном, рослина не лише пробуджувала гріховну хіть, а й зумовлювала прокази та метеоризм. Останні два, певна річ, псують те задоволення, яке може викликати перше.

Теза про картоплю як винуватця проміскуїтету, звісно, частково пов’язана із відсутністю згадки про рослину будь-де у Біблії. А це означає, що картопля мала, певне, інфернальне та гріховне походження. До того ж бульби ростуть у темноті, під землею. Дуже підозріло! Висновок у будь-якому разі один: побожним людям їсти картоплю не варто.

Підозри такого штибу сильно поширилися серед простих європейців, які внаслідок цього надавали перевагу ходінню з буркотливими животами, аніж ризикові з’їсти диявольську картоплю. Це стосується не в останню чергу Франції, де основним харчовим продуктом традиційно залишався хліб. Там спершу презирливо нехтували брудними земляними бульбами.

Один француз вирішив покласти край подібним нісенітницям. Його звали Антуан-Огюстен Пармантьє, фармацевт і згодом генеральний інспектор медичної системи Франції. Обіймаючи останню посаду, чоловік, поміж іншим, відповідав за проведення першої масової вакцинації від віспи.

А з картоплею Пармантьє довелося трохи повозитися. У той час, упродовж другої половини XVIII століття, у Північній Франції було заборонено навіть вирощувати картоплю. Влада купилася на балачки про те, що картопля поширює проказу й бозна-що іще, тож на картоплю наклали табу. У Пруссії ситуація зовсім інша. Король Фрідріх ІІ у 1744 році наказав органам влади всього королівства роздавати картоплю на розсаду безкоштовно. Інструкції її вирощування також були у вільному доступі. І це не пусті слова, а наказ: селяни зобов’язані вирощувати новий коренеплід під загрозою штрафу.

І як виявилося, Антуан Пармантьє під час Семилітньої війни кілька разів потрапляв у полон до Пруссії. Француз не тільки пережив усі роки неволі, а й повернувся додому, до того ж у хорошій формі. Це, підсумовує Пармантьє, завдяки картоплі – майже єдиному, що він їв за ґратами.

Пармантьє бере участь у конкурсі, який організувала Академія Безансона, маючи на меті знайти замінник хліба для пом’якшення люті голоду, що йшов слідами неврожаїв. Пармантьє виграє конкурс, дослідивши хімічну будову картоплі. Після публікації дослідження у 1772 році Академія наук Франції нагороджує Пармантьє, а заборону на вирощування картоплі в державі скасовують. Це не означає, що картопля ступила перший крок переможної ходи. Підозри французького простого люду не зникли. Релігійна громада, що володіла землею, де Пармантьє вирощував картоплю для дослідів у Парижі, вимагає негайно зупинити експерименти.

Утім Пармантьє – не із тих, хто легко здається, вчений натомість починає рекламувати картоплю, пригощаючи нею на обідах таких гостей, як Бенджамін Франклін і Антуан Лоран Лавуазьє.

Є один анекдот про те, як Пармантьє у 1785 році вручив квітки картоплі Людовікові XVI та його дружині, коли ті прогулювалися парком у Версалі. За цією історією, королева прикрасила волосся квіткою, а король просунув стебельце крізь петельку для ґудзика. Королівське оточення, певна річ, наслідувало приклад подружжя, а про цю подію пліткували де тільки можна.

Проте, щоб переконати звичайних людей, цього не достатньо. Іще один відомий анекдот про хитрість Пармантьє розповідає, що чоловік оточив свою плантацію картоплі біля Неї-сюр-Сен, що західніше Парижа, озброєною вартою, щоб справити враження, буцімто там є щось важливе та вартісне. Кажуть, що найліпший спосіб змусити француза щось робити – заборонити йому це робити. Принаймні в цьому разі це справджується. Парижани невдовзі зрозуміли, що уночі поля ніхто не охороняє, тож великими групами почали користатися нагодою для здійснення нічних рейдів на поля Пармантьє. Окрім того, за інструкцією, вартові могли брати хабарі від будь-кого, хто хотів поцупити картоплю удень.

Решта, як кажуть французи, – уже історія. Хитрість Пармантьє далася взнаки, й відтак картопля швидко поширювалась усією Францією.

Щоправда, голод це не зупинило,