Євреї на Україні - Матвій Михайлович Шестопал
Між появою міфічного Христа і реального Маркса лежить пустеля творчого безпліддя євреїв довжиною у дві тисячі років. За цей час ні в галузі духовної, ні тим більше матеріальної культури ними не створено будь-чого, вартого уваги. Обмежившись однією гендлярською діяльністю, замкнувшись у вузькому колі старовірства і схоластичної вченості, позбавлені можливості стати в безпосередній зв’язок з живою європейською наукою і життям, євреї не дали жодного знаменитого імені в будь-якій з галузей світової культури чи загальнолюдських знань. Ті ж справжні таланти, які з’явилися в останні сто-двісті років (в тому числі й геній Маркса), зросли на національному грунті культури країн проживання й ніколи не віддаляли себе від рідного грунту.433 Ці таланти тільки й могли тому з’явитися, що вони виступали від імені і в ім’я націй, інтереси яких покликали до життя цих людей, давали їм не тільки хліб-сіль, а й смисл їхній творчій праці.
Але це не найголовніше з того, що треба нагадати деяким надміру самозакоханим євреям. Загальновідомо, що народи сучасного світу, всі разом і кожен зокрема, від світанкової зорі свого існування і до сьогодні, посівши певний терен на землі, є ніби “матеріально відповідальними” за нього перед історією. Як законні його володарі, вони працюють на ньому, добувають засоби до існування, розвивають і вдосконалюють продуктивні сили, а коли треба, то вмирають, захищаючи рідний край. Одне слово, рухають у міру своїх сил людське суспільство вперед.
А в якій ролі єврей виступає на тому самому терені? Ми вже бачили, що головним чином у ролі визискувача і дармоїда, де більшою, де меншою мірою. Забравшись у щілини чужого йому суспільства, він чекає на той момент, коли трудівник ловитиме гави, щоб вискочити з засідки і вхопити собі кращий кусень. Мов та п’явка, тільки запримітить незахищене місце, зразу ж ввіп’ється в тіло і буде смоктати доти, поки не висмокче з жертви усю кров. Адже не таємниця, що євреї всього світу, від Лондона до Кейптауна, від Каліфорнії до України, зайняті головним чином не у сфері виробництва матеріальних благ, а у сфері розподілу і споживання. Протягом віків єврей почував себе гостем, чужаком, тимчасовою людиною в країні проживання. За неї він не клав “живота свого”. А коли йому було невигідно, бо він вичерпував свою прибуткову жилу, або його проганяли як шахрая, він тікав в іншу землю, туди, де бачив змогу знову взятися за старе.
У віденському журналі “Гаемет” (“Правда”), заснованому 1877 р. А.Ліберманом і присвяченому пропаганді ідей соціалізму, справедливо зазначалося: “Еврейское имя позорится среди народов, но мы должны сознаться, что в этом море лжи и клеветы, изливаемом на нас нашими недругами, есть также известная доля правды”.434 Один докладає сил і вміння, аби збагатити і прославити рідну землю, а другий гострить розум, щоб його пограбувати. Як бачимо, є речі, од яких деяким євреям мусило б бути соромно перед лицем власної совісті, соромно і лячно, бо життя нікому не дарує соціального паразитизму і рано чи пізно, а зажадає розплати. І не допоможуть їм ні “святість” Христа, ні мудрість Маркса, ні їхня власна спритність. Зі своїми безглуздими претензіями на якесь особливе місце серед людей вони можуть тільки втратити, а не придбати.
Не можна ігнорувати досвіду минулого (коли мати на оці фашистську Німеччину, то й не такого вже далекого минулого), сповненого трагічних конфліктів єврейства з місцевим населенням. Внаслідок цих конфліктів євреї щоразу змушені були відроджуватись, мов птиця Фенікс із попелу. У наш час загального прагнення до національної свободи будь-яке чужорідне “керівництво” взагалі не в пошані.
В особливий антагонізм на цьому грунті зайшли євреї з українцями, яких вони обкрадають упродовж віків і в масштабах, невідомих жодному народові світу. Сам по собі знаменним є факт, що Україна була і поки що лишається головним у Європі розсадником єврейства. Формальна ж логіка говорить за те, що хвороботворчі мікроби почувають себе найкраще в слабкому організмі. Саме такою слабкою, нежиттєздатною нацією, придатною лише на поживу іншим, уявляють українців деякі євреї.
Певною мірою погляди євреїв на Україну висловила ще Роза Люксембург. Слідом за іншими ворогами нашого народу, які заперечували право українців на самостійне існування. Роза так само не здобулася на глибше розуміння українських проблем. У 1918 р. спеціально про Україну вона писала, що ідея української незалежності є “не чем иным, как простой блажью, дурачеством пары дюжин мелкобуржуазных интеллигентов, без каких бы то ни было корней в хозяйственном, политическом и духовном отношениях страны, без какой бы то ни было исторической традиции, так как Украина никогда не составляла нации или государства; без какой бы то ни было национальной культуры, кроме реакционно-романтических стихотворений”.435
Аби не відволікатись від теми, не будемо зупинятися на цій злобній інвективі. Звернемо увагу на одну особливість національного характеру євреїв і українців, яким він здається стороннім людям. І тих, і других називають хитрими. Євреїв за те, що вони справді хитрі. В українців же цим словом підкреслюють їхню життєву кмітливість і господарську практичність. Ця відмітна риса ввійшла в прислів’я: “хитрий, мов жид”, “хитрий хахол”. Усяка “хитрість передбачає насамперед наявність розуму. В даному разі він різного гатунку. Один хитрує для себе і за рахунок іншого, другий вигадує так, щоб було добре всім.
З давніх-давен українець бився над тим, як би зробити так, аби земля родила щедріше, аби жилося на ній людям сито і затишно. Для цього він вдосконалював знаряддя праці і техніку обробітку грунту, виводив нові сорти рослин і породи худоби. Він сукав довгу, як вічність, нитку і чинив шкури, шив з них взуття й одяг, добував руду і будував палаци, плавив метал і кував списи та шаблі, яких не випускав з рук протягом усього життя.
Предок свійської корови дикий “бос таурус” (тур) відомий був багатьом мешканцям причорноморських степів. Але не вони, а стародавні руси-українці, приручивши його, методом народної селекції вивели потім безліч порід худоби: сіру українську, лебединську, чорно-рябу, червону степову, буру карпатську, молоко яких так люблять єврейські діти. З праці українця виросли миргородські, кролевецькі, тернівські свині, вівця асканійська тонкорунна, гуска велика біла, качка українська сіра, кури полтавські зозулясті, глинясті, чорні. На ніжному їхньому м’ясі зросли численні покоління євреїв, які потім кпили з “дурного гречкосія”. А пшениці: білоцерківська, миронівська, одеська… Збагачуючи природу, людина вдосконалювала саму себе. Втому щоденної праці вона змивала чарівною піснею, мрійною казкою, веселим, дотепним словом, які теж стали здобутком людства.
Поки українець займався всіма цими корисними речами,
