Українська література » Наука, Освіта » Світла і тіні ОУН - Лев Ребет

Світла і тіні ОУН - Лев Ребет

Читаємо онлайн Світла і тіні ОУН - Лев Ребет
і наявність сил організації в них. Очевидно, село, де знаходилася енергійніша людина, а довкола неї певна група людей, ставало центром району. Найнижчою оперативною клітиною ОУН була «трійка» або «п'ятка», тобто гурт людей, пов'язаних із собою організаційно під керівництвом одного зверхника. Це стосувалося однак тільки інтелігентського або політично виробленого та вартісного елементу, що становив кадри організації. Організаційна система кінчалася в селах, якщо не рахувати згаданих оперативних клітин, на «станичнім», тобто на одній випробуваній людині, що формально вважалася членом ОУН. Всі інші визнавці ідей ОУН вважалися «прихильниками», якщо вони активно підтримували ОУН, або «симпатиками», які сприяли визвольній боротьбі в більше пасивній формі (грошеві пожертви, таємні скритки тощо). З рядів останніх рекрутувалися діячі на громадському відтинку, і при їх допомозі ОУН під кермою відповідних референтів у повітових екзекутивах мала великий вплив на населення.

Успіхи

Заки організаційні форми остаточно склалися в тверду структуру, ОУН звела перший бій з ворогом тими силами і тими засобами, якими вона вже розпоряджала. А були це передусім давніші кадри УВО, а далі мережа, яку завдяки впливам студентів можна було з місця побудувати.

Перші масові виступи організації позначилися саботажами на залізничих і поштових об'єктах, а далі паленням стирт та іншого майна польських великих земельних посілостей в Галичині. Цими засобами ОУН започаткувала всенародний революційний протест проти нехтування прав 7-мільйонової вітки українського народу. В парі з цим ці революційні виступи мали за завдання виховати населення до активної, а якщо треба — до революційної і збройної боротьби за визволення української землі від чужого панування та за створення власної, самостійної держави на всіх просторах українського суцільного поселення. Вони доводили, що стан насильного, в своїй суті антидемократичного чужого панування не певний, не вічний і не тривкий; що при солідарній поставі мас панування при допомозі поліційних метод нездійсненне; що супроти революційних метод боротьби ворог безсилий.

Отже згадані революційні виступи мали насамперед психологічне значення. Самі саботажеві акти були своїм розміром незначні, а шкоди, які вони спричинили, невеликі. Проте своєю масовістю ці виступи були дошкульні. Вони успішно понижували авторитет польської адміністрації, унагляднювали непевність польського панування, будили довір'я до власних сил.

Заграви палаючих по селах стирт сіна, соломи і т. д. стверджували, що польський земельний стан посідання, який польська влада і польське суспільство вважали твердинями своїх впливів, — це насправді малі острови серед українського моря. Форсована при допомозі керованої державою парцеляції дібр іміграція польського населення з корінної Польщі і окрема опіка влади над штучно насаджуваними на ріллі польськими колоністами та магнатськими лятифундіями дуже погіршили недолю вже і без того голодного на землю українського селянства, якому з-перед носа забирав її спроваджений з глибини польської етнічної території колоніст.

Полум'яний і розпачливий протест українського села був в обличчі цього цілком зрозумілий, поскільки взагалі — подібно як в усій нашій історії — національні прагнення цих часів тісно пов'язані з соціяльними потребами.

Ці перші імпровізовані і своїм задумом досить прості масові виступи ОУН викликали величезне враження у своїх і чужих. Це враження побільшувалося і конденсувалося завдяки тому, що вся своя і чужа преса дбайливо реєструвала всі революційні виступи того часу. Ця пресова документація підпільної діяльности робила велику прислугу визвольній справі. Систематичне оголошування щоденників про виступи підпілля віщували бурю, що далеким рокотом заговорила про свій прихід.

Перші масові дії організації викликали замішання однаково і серед старших українських політиків, і серед польської адміністрації, першою турботою якої були старання про спокій польського населення і безпеку польського панування.

Українські діячі старшого покоління втримували, відповідно до своєї основної настанови, певні контакти з ворожою адміністрацією (пам'ятні зустрічі при «чорній каві») і при допомозі цих зв'язків вони сподівалися виторгувати певні дрібні поступки в культурно-освітній ділянці. З хвилиною виступу ОУН ці контакти показалися нічого не варті, бо відповідальні польські кола не виявили охоти до будь-яких торгів в обличчі масового кипіння українського населення.

Для багатьох несподівано виступила як політична сила з українського боку ОУН, і з нею, а не з представниками залеґалізованих партій, польська адміністрація мусіла вести пересправу. Тим часом цей новий партнер був невловний. Польська поліція вдарила наосліп то тут, то там, заарештувавши певну кількість звичайно непричетних до революційної діяльности людей, але вона не мала змоги опанувати ситуацію. Справа була для польського уряду тим більше клопітлива, що він готувався розправитися з польською опозицією і запровадити на місце фактичної диктатури, що існувала від часу державного замаху Пілсудського, формальну диктатуру його та його прихильників. Влітку 1930 р. польський уряд передчасно розв'язав польські законодатні органи і розписав нові вибори. Проти головних постатей польської опозиції застосовано терор і відповідну кількість нелюбих опозиційних політиків ув'язнено у військовій тюрмі в Бересті.

В цей час уряд Пілсудського зорганізував масовий терор супроти українців. Попри арешти колишніх українських послів, частину яких, як опозиційних до уряду, вивезено також до Берестя, переведено ще т. зв. пацифікацію, тобто масові побої українського населення та нищення українського майна відділами польського війська і поліції. Цей масовий терор тривав від половини вересня до кінця листопада 1930 р. і його завданням було, як назва цього терору показує, «присмирити» українське населення в Галичині. Польська влада втратила нерви в обличчі революційних настроїв серед українського селянства і масовими побоями, переважно непричетних до революційної роботи людей, пробувала зламати впливи ОУН.

На ділі руйнуванням здоров'я і майна невинних українців польська влада показала тільки своє безоглядно вороже ставлення до всього, що українське, і цим безмірно скріпила авторитет ОУН, яка постійно проголошувала, що від ворога абсолютно не можна очікувати справедливого ставлення, а вже поготів — поступок у нищівній політиці супроти українців. Впливи організації значно зросли в наслідок пацифікації, і ОУН від цього часу стає провідною силою на західньо-українських землях.

Провід залеґалізованих українських партій пробував з визвольної політики ОУН збити капітал для своєї політики. Провід цих партій, протестуючи проти стосування супроти українського населення засади колективної відповідальности, звертався до відповідальних урядових кіл з пропозицією допустити українську молодь до шкіл, до студій, дати змогу організувати її в масові спортові організації, щоб тим чином дати молоді зайняття і відтягнути її від революційної роботи. Діячі старшого покоління характеризували політику ОУН, нав'язуючи до росту впливів організації у висліді пацифікації, фразою «чим гірше, тим краще», мовляв, це е основна засада в стратегії організації. Вони докоряли молоді, що вона революційними виступами завдає шкоди «українському станові посідання», як вони називали толеровані ще подекуди польською адміністрацією здебільша ще за часів австрійської влади заложені

Відгуки про книгу Світла і тіні ОУН - Лев Ребет (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: