УПА у вирі боротьби - Юрій Борець

- Я йду назад у Перемищину, бо мій шлунок є заделікатний до вівсяних паляниць.

Як звичайно, Павук не витримав.

- А варений ячмінь тобі вдома не шкодив? - запитав уїдливо.

Когут хотів щось відповісти, але саме в цю мить із недалекого потоку донісся стук якихось бляшанок. Бук пішов на перевірку й, вернувшись, повідомив, що там якась «дама» жене самогон, але навіть покуштувати не дала.

В Павука одразу «заболів» шлунок.

- Я піду туди, може, вона дасть мені цих ліків, - заявив він.

- Ти хворий на голову, й тобі алькоголю не можна питати, - всадив йому шпильку Когут, - то, власне, я розхворівся від тієї паляниці й конечно мушу підлікувати свій шлунок.

- Дідько тебе не вхопить, - віддячився йому Павук. - Твій шлунок як у вола!

За ліками пішли Чумак і Смик. Пройшовши кільканадцять кроків, побачили, як на березі досить великого потічка, настільки зарослого зеленню, що й неба не можна було побачити, сиділа на колоді старша жінка й підкидала під машинерію для виробу самогону сухі гілки. З покручених рурок, які переходили через холодну воду, дзюркотіла рідина. Жінка була досить дрібного росту і трохи кульгала на одну ногу. В очі їй зайшов дим, і вона з великим трудом доливала до діжки велике відро води. Ціла ця «фабрика» разом із «фабриканткою» виглядала дуже мізерно.

- Добрий день, господине! - привіталися друзі, оглядаючи критичним оком устаткування.

Жінка відповіла чемно й напевно знала своїх льокальних повстанців, бо запитала:

- Чи здалеку прийшли?

- Шмат дороги чималий, - відповів Чумак і, звернувши увагу на гарну й чисту українську мову жінки, подумав, що вона аж ніяк не може бути лемкинею.

Тим часом Смик, дбайливо оглянувши всю машинерію, підійшов до бочки й побачив, що вона майже повна. Жінка вимила в потоці два великі кухлі, до них влила самогону й подала друзям.

- Пийте на здоров'я! - й одразу попередила: - Але вважайте, бо дуже сильна!

Смик подивився трохи скоса на «скупу» жінку й одним хлипком потягнув самогону. Одразу закашлявся, заплакався й не міг вимовити навіть слова. Жінка й Чумак розсміялися, а останній сказав:

- Пані добродійко! Здасться мені, що ви до цього підприємства не підходите.

- Чому ні? - знову засміялася вона. - Революціонерка повинна пристосовуватися до всяких обставин!

Чумак одразу зрозумів, у чому справа й запитав:

- Це для санітарного відділу?

- Так. Два рази перегнана, й вийшов майже чистий спирт. Чумак до своєї порції брався дуже поволі.

- Дайте баклажку, - сказала жінка, - наллю і для ваших друзів одноразівки.

Вернулися до відділу з «ліками». Але Чумак почав нетерпеливитися. Вже давно минув полудень, а господарчого як не було. так і не було. Повстанці голодні, кухарі не мають що варити. Коли б знаття, куди йти далі, то тут нема чого чекати. Але, власне, на цьому місці мав бути виділений харч і поданий дальший зв'язок.

Щойно перед вечором до постою чоти прийшла якась жінка з чоловіком у цивільному одязі, але із крісом на плечі. Жінка мала на собі беретку і плащ, була вище середнього росту й повненька, халяви чобіт обтискали її досить грубі, але гарні литки. З-під розіп'ятого плаща виглядав у малій кобурі бельгійський пістоль. Вона кудись післала «цивіля» із крісом, а сама почала розпитувати:

- Як почуваєтесь? Чи дуже змучені? Що нового в Перемишлі? Не відповівши на жодне з її питань, Чумак накинувся на жінку з докорами:

- Що ж то за порядки у вас? Я два дні чекаю з людьми, й раптом ні зв'язку, ані харчів! Коли це все буде?

- Друже, ви мені пробачте. Вина по моїй стороні. Я називаюся Христя, надрайонова господарниця, й дуже перепрошую вас за спізнення.

Чумак волів би був дістати ляпаса. Ніколи не сподівався, що скритикує цілу районову господарку, перед особою, яка цю справу очолює.

Побачивши його розгублений стан, жінка злегка усміхнулася і сказала:

- Не журіться, друже. Критика часами дуже потрібна.

- Але у вас тут справжня революція, й то цікава: жінки женуть самогон, жінки займають господарські пости, - вже жартував Чумак.

- А ви хотіли б, щоб жінки воювали, а мужчини гнали самогон? - відтяла йому жінка.

На галявині з'явилося ще двох озброєних чоловіків. Один ніс у міху вівсяні паляниці, а другий вів здоровенного барана. Кухарі з допомогою цілої чоти негайно взялися за готування вечері.

Провідниця Христя, яка виглядала на двадцятишести-семилітню й колись студіювала у Кракові, одразу стала «душею» чоти. Під час вечері, обгризаючи кістку, вона жартувала з повстанцями, оповідала різні смішні історії та переказувала ті розмови між поляками про УПА, які вона чула недавно в потязі до Кракова. Своїм способом оповідання доводила розсміяних повстанців до сліз, і з кожною хвилиною ставала цікавіша та приємніша.

- Подруго Христе! Нам усім, а мені зокрема, було дуже приємно зустрітися з вами, й вірю, що колись ми стрінемося знову! - сказав на прощання Чумак, салютуючи провідниці.

Розділ 21. ШПИТАЛЬ НА ХРЕЩАТІЙ

Дальший шлях до командира Рена вів на Хрещату, а зв'язковим був озброєний цивіліст. Біля півночі чота перейшла шосе Балигород - Тісна, заглибилася на кілька кілометрів у ліс і занотувала. Це був початок масиву Хрещатських лісів. На другий день, простуючи в західному напрямі, вона дійшла до цілковито виселеного села, яке врізалося у згаданий масив. Називалося воно Лубни, й тільки остання літера різнила його назву від назви рідного Чумакового села. Все світило пусткою, сільська дорога заросла густою травою й кущиками, а довкільні поля тепер «обробляли» дикі свині…

Маршуючи далі через ліс, чота дійшла до другого подібного села Рябого, яке мало всього біля сорок хат і маленьку гарну церковцю. Чумак подивився з лісу через далековид на село й побачив там вози, коні та декілька осіб. Коли ж зв'язковий сказав, що українців із Рябого поляки вивезли ще в минулому році, й там нікого не може бути, то Чумак насторожився. Хто ж тоді є в селі? В Перемищині до малих лісів поляки не заходили силою, меншою від батальйону, а тут під самою Хрещатою видно зовсім нечисленну групу. Тут щось не в порядку!

- Пішли в село! - наказав Чумак.

Розстрільнею чота підходила до села. Зауваживши її, вороги вистрілили кілька разів і почали втікати. Повстанці здобули село майже без бою, але те, що біля двадцяти ворожих вояків утікало до поблизького лісу, цілковито здезорієнтувало Чумака. Якийсь внутрішній голос підказував йому забрати