До зір крізь терня, або хочу бути редактором - Святослав Караванський

буває просто необхідним профілактичним засобом у мові. Під цим оглядом поява у сучасній публіцистиці виразу акули пера на означення певної категорії газетярів, що їх преса “зрілого соціялізму” охрестила борзописцями, свідчить про безперечний мовний смак тих, хто вживає цей новітній синонім. Так само як з епохою царату відійшли в небуття слова й вирази прикажчик, жовтий білет, престольний град тощо, відходить або й уже відійшов цілий жмут слів та виразів, характерних для преси соловецьких часів. Канучи у прірву забуття п’ятирічки, ударні будови, парткоми й профкоми тягнуть за собою й улюбленця червоної пропаганди борзописця. Хай земля буде їм пухом! * * *

Якось треба підсумувати ці роздуми. А ось як: хочеш бути оригінальним у мові? Плекай мовний смак і почуття прекрасного!

46. ЗА ВСЕОСЯЖНУ МОВНУ ПАЛІТРУ!

Коли глянути в українські словники, видані до 1917 р., то можна подумати, що українська лексика досить обмежена у стилістичних нюансах. Так, словник Желехівського згадує лише кілька стилістичних шарів нашої лексики: евфемічний, іронічний, застарілий, образний, поетичний, тривіяльний і жартівливий. Словник Уманця і Спілки розрізняє вже трохи інший діяпазон стилістичних відтінків, виділяючи збірні, здрібнілі, книжні, пестливі, церковнослов’янські словесні одиниці, а також медичні та музичні терміни. Грінченко, лишивши нам один з найдовершеніших словників, виділяє у словнику такі шари лексики зоологічні, пестливі, орнітологічні (птахи), ботанічні (рослини), збірні, збільшувальні та зменшувальні. І це все.

Ці словники навіюють думку, що наша мова бідна стилістично, бо у словниках не згадано вульгарної, дитячої, діялектної, жаргонної, лайливої, військової, релігійної, фамільярної, урочистої лексики, а також термінів біології, астрономії, філософії тощо. Але від мовознавчих праць самодіяльних ентузіястів годі вимагати більшого. Подякуймо їм і за те, що зроблено самовідданою працею.

Так було з нашими словниками до 1917 року. А після? На початку революції та радянської епохи словники дещо покращили стилістичну палітру нашої лексики. Так, РУС УАН за редакцією А. Кримського пропонує стилістичні позначки майже до всіх різновидів лексики в тому числі й урочистої. Зате виникає інша проблема. Стилістична позначка для урочистої лексики є, а самої урочистої лексики у словнику нема. Той же РУС Кримського (а за ним і всі інші РУСи), слово возвеличивать, перекладає формою звеличувати, а урочисто вживаного возвеличувати не наводить. Не обходиться совєтська лексикографія і без анекдотів. Так, УРС АН УССР у шести томах наше слово глагол рівняє з російським глаголом, не пояснюючи, що це не граматичний термін (не дієслово). Такий неточний переклад може збити читача з пантелику. Насправді ж глагол – це урочистий відповідник до слова слово: “Читаєм Божії глаголи!..” (Т. Шевченко). Гляньмо ж на деякі з цих глаголів.

ЗАСЯТИ чи ВОЗСІЯТИ?

РУС А. Кримського слово воссиять перекладає як засяти. Пізніші РУСи додають до цього засіяти, засяяти. Чому така обмежена палітра? А наші ж колядники співають “…звізда ясна возсіяла…”.

Слово запозичено із старослов’янської мови. Звідти ж запозичили його й росіяни заходами київських “вчених людей”. То чому ми не маємо права на старослов’янську спадщину, коли йдеться про урочисту лексику? Чи ж ця книжна мова прийшла на Північ не з Києва? Чи існує небезпека, що ми станемо вживати слово возсіяти, замість засяяти або зазоріти? Такої небезпеки нема: слово возсіяти має обмежену сферу вжитку, але таки належить до урочистої лексики. На те й існує у словниках позначка “ур”, щоб відповідно характеризувати такі слова у мовному реєстрі. Слова із приростком воз-: возвеселити, возгласити, воздати, воззвати, вознестися, возстати тощо, полюбляв уживати Т. Шевченко для досягнення ефекту урочистости:

“Послав на землю їм пророка. Святую правду возвістить!”

Але згаданих тут слів у словниках нема. Чи ж можна обходитися без цього шару лексики, коли йдеться про якнайточніше відтворення явищ та подій життя?

ПІДНЕСЕННЯ, ПІДІЙМАННЯ чи ВОЗНЕСІННЯ?

На це питання дають відповідь письменники. Справжній письменник не може обійтися без урочистої лексики, коли опис ситуації потребує саме її. І він уживає її, дарма що каструвальна практика соловецького мовознавства вилучила цей шар лексики з активного словникового запасу нашої мови. Читаємо у творі радянського письменника: “…це нагадувало воскресіння мертвих і вознесіння їх з домовин…” Слова вознесіння не наводить ні шеститомний УРС ні 11-титомний СУМ. А без нього, бач, і “вода не освятиться”. А як наші “незалежні” словники? Чи реєструють цю лексику, чи копіюють доробок офіцера Червоної армії Білодіда?

ПРОМОВЛЯЄ чи ГЛАГОЛИТЬ?

Старослов’янська спадщина багата на крилаті вирази, які пожвавлюють “пісне” буденне мовлення. Хто з нас не знає виразу ”устами маляти глаголить істина”? Часте вживання цього виразу у повсякденному мовленні урізало його урочисте звучання, а втім заміни у виразі дієслова глаголить на промовляє не спостережено. А раз так, то слово глаголати має право бути канонізованим серед лексики з обмеженою сферою вживання, якою є урочиста лексика.

ЗІРКА чи ЗОРЯ?

Урочисту лексику не конче постачає нам старослов’янщина. Часом урочисте слово добирано з двох