Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів

6. Засоби вчинення злочину — це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину. Знаряддя — це предмети, використовуючи які особа справляє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об’єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої, технічне устаткування тощо). До інших засобів учинення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можуть бути віднесені підроблені документи, формений одяг (наприклад, К. і В., переодягнувшись у форму працівників міліції і використовуючи підроблені документи, проводили «обшуки» в окремих громадян і шляхом обману привласнювали їх цінності) та ін.

Засоби вчинення злочину слід відрізняти від предмета злочину, під котрим розуміють предмети матеріального світу, у зв’язку з якими чи з приводу яких скоюється злочин. Предмет, як відомо, нерозривно пов’язаний з об’єктом злочину, завжди перебуває в статичному стані. Засоби ж перебувають у динамічному стані, забезпечують учинення посягання на об’єкт кримінально-правової охорони, у тому числі і вплив на предмет злочину.

Засоби вчинення злочину в одних випадках істотно полегшують учинення злочину, в інших — без них це взагалі неможливо. Засоби є обов’язковою ознакою складу злочину, коли вони безпосередньо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають із її змісту. Так, зброя є обов’язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257 КК); вогнепальна чи холодна зброя або інші предмети, спеціально пристосовані чи заздалегідь підготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, є обов’язковими (в альтернативі) ознаками особливо злісного хуліганства (ч. 4 ст. 296 КК). Причому знаряддя вчинення злочину можуть виступати ознакою основного або кваліфікуючого складу, наприклад транспортні засоби у складі незаконного полювання (ч. 2 ст. 248 КК), або ж навіть ознаками особливо кваліфікуючого складу (ч. 4 ст. 296 КК).

1. Що таке об’єктивна сторона злочину? Її значення.

2. Які обов’язкові та факультативні ознаки характеризують об’єктивну сторону злочину?

3. Яку роль можуть виконувати факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину?

4. Дайте визначення поняття діяння як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони.

5. Які форми діяння характеризують об’єктивну сторону?

6. Що таке бездіяльність? Які умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність?

7. Яке значення мають нездоланна сила, фізичний та психічний примус для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність)?

8. Що таке суспільно небезпечні наслідки? Їх значення для об’єктивної сторони злочину.

9. Матеріальні та формальні склади злочинів. Розкрийте значення такого поділу.

10. Що таке причинний зв’язок як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочинів з матеріальним складом?

1. Питання про суб’єкта злочину за своєю сутністю є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це прямо випливає із найменування розділу IV Загальної частини КК: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)».

У ч. 1 ст. 18 встановлено, що суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Отже, суб’єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками: це особа фізична, осудна, що досягла певного віку.

2. Перш за все суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплено у статтях 6-8 КК, де прямо вказується, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації тощо). Якщо на якому-небудь підприємстві в результаті порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальну відповідальність несе не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це прямо передбачено в багатьох статтях КК, наприклад у статтях 172, 223, 271 та ін.

Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передбачення в новому КК України кримінальної відповідальності юридичних осіб не знайшли підтримки законодавця.

3. Як зазначено в ч. 1 ст. 18 КК, обов’язковою ознакою суб’єкта злочину є осудність особи. У ч. 1 ст. 19 КК вказано, що осудною визнається особа, яка під час учинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Отже, осудність — це здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Кримінальний закон виходить з того, що тільки осудна особа може вчинити злочин і тому може нести кримінальну відповідальність. Це обумовлено тим, що злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об’єктивних ознак злочину (об’єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємопов’язані і тільки в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв’язку зі вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з’ясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно небезпечний характер учиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки та керувати своїми діями (бездіяльністю).

Стан осудності — це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Зі станом осудності пов’язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність учиненого