Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях - Даніелла Лапорт

Ще одне…

ДЛЯ ВИНЯТКОВИХ ЛЮДЕЙ РОБЛЯТЬ ВИНЯТКИ.

Взаємність — це чудово

Взаємність (ім.)

1. Почуття, яке однаково виявляється з обох сторін; обопільність, взаємна повага.

2. Взаємний, обопільний обмін послугами чи матеріальними цінностями.

Готовність робити безкорисливі подарунки — це сила, що веде до великих перетворень. Це стосується і здатності в розумних межах пристосовуватися до оточення.

Обміркуйте вартість того, що ви створюєте, для інших. Упорядкований розклад зустрічей, розваг, пуб­лічних заходів для вашої родини. Душевний спокій чи настанови клієнтам і колегам. Прибутковий бізнес, вигідний багатьом. Затишна домашня атмосфера. Мудрі поради. Пунктуальність. Ніжність і сміх.

Чия взаємність вам потрібна? Ваших друзів, родини, боса, клієнтів… чи… ваша власна?

Якій формі прояву взаємності ви надали би перевагу? Збільшенню прибутків, суспільному визнанню, конструктивним відгукам, обіймам рідних людей, коли ви повертаєтеся додому? Можливо, аби відчути, що вас помічають, чують, цінують, вам потрібен спокійний відпочинок, записка від коханого або прості, щиро вимовлені слова: «Дякуємо за те, що піклуєшся про нас»?

Навіть коли ви віддаєте щось безкоштовно, іноді цілком нормально попросити про взаємність. Двосторонній рух більш ефективний.

Чого це для вас варте?

Мені здається досить дивним і сумним те, що різниця в зарплатні — невідповідність між тим, що заробляють чоловіки і жінки, — привертає так багато уваги, в той час як значно небезпечнішою проблемою є наша схильність погоджуватися на менше.

Насправді ті, хто отримує замалу зар­платню, заперечують цю проблему через страх. Прийняття правди змушує нас брати на себе відповідальність за зміни. Заперечення до­зволяє не рушати з місця. Визнання звільняє нас.

Барбара Стенні, «Secrets of Six-Figure Women» («Секрети жінок із шестизначною зарплатнею»)

Нам необхідно ще поговорити про гроші. Нам необхідно почути одне від одного розповіді про уроки, які ми засвоїли, про наш досвід, про помилки, яких ми припускались, і про те, як потім знову ставали на ноги. Нам необхідно ставати експертами в питаннях власної фінансової долі й ділитися одне з одним інформацію про те, які методи та прийоми в стосунках із грошима спрацьовують, а які — ні.

Я захоплююсь (навіть майже одержима) тим, скільки коштують різні речі, як люди заробляють свої гроші, що вони цінують. Що більше я чую історії про гроші, то більше дізнаюся про людську натуру, то більше надихаюся на створення власної реальності, де цінність мого часу та моїх грошей визначаю я сама, а не фондовий ринок чи Сьюзі Орман[113]. (Не зрозумійте мене неправильно, Сьюзі мені до вподоби більше, ніж я сама собі.)

Кожен із нас визначає вартість свого часу та грошей щоразу, коли робить вибір.

Моя бабуся Альма, яка обожнює пекти яблучні пироги, зростала в роки Великої депресії. Коли я приїздила до неї, інколи ми здійснювали подорож до банку, що насправді була подорожжю до трьох банків. «Навіщо тобі стільки банків, бабусю?» — поцікавилась я.

Вона відповіла, перейшовши на шепіт: «На випадок, якщо один із них пограбують». Мій семирічний мозок намалював таку картину: двоє піжонів із бакенбардами під’їжджають до банку на своєму Datsun, щоб здійснити пограбування. Альма творила справжні дива з м’ясних консервів Spam, збирала купони на знижку, пристібала англійською булавкою до свого бюстгальтера гаманець із дрібними грошима. У відпустці вона була рази три за все життя. Вона дивилися старий телевізор, на екрані якого завжди «сніжило», бо добрі нові були надто «дорогими». Вона ніколи не позичала грошей і не брала в борг — навіть коли її сім’я була у справжній скруті. Коли Альма померла, з’ясувалося, що вона — сюрприз! — мала сотні тисяч доларів на тих банківських рахунках. Ось як вона цінувала свої гроші і як цінувала свій стиль життя.

Є люди, які зроблять гак у милю, щоб зекономити на чомусь один бакс. А є такі, які замовляють доставку додому. Вартість долара залежить від того, хто його витрачає.

Моє ставлення до грошей подібне до мого ставлення до часу. На мою думку, це форма енергії. Вони з’являються та зникають залежно від моїх намірів. Що ясніші мої наміри, то більший приплив грошей. Перш ніж витратити на щось свої грошенята, я зважую потенційний результат і задоволення від цієї витрати. «Задоволення» набуває різних форм. Це може бути помірна насолода. А іноді ми прагнемо шаленого вибуху почуттів. Добре відомо, що, коли йдеться про витрату грошей, шалений вибух почуттів можна отримати, якщо побалувати себе чимось смачненьким на кшталт тістечка з ароматним ганашем, дозволити собі щось розкішне — наприклад, приватні уроки водіння перегонових автомобілів, або ж зробити щось благородне — наприклад, благочинний внесок на користь важливої для вас справи.

Перш ніж потягтися за гаманцем чи натиснути на кнопку «Купити», запитайте себе: «А чи дійсно це подарує мені такі фантастичні відчуття, що мій доб­робут насправді покращиться?» Якщо ви хочете покращити свій добробут, такий підхід допоможе вам уникнути імпульсивних і нерозсудливих покупок, які роблять, аби потішити своє велике его — найчастіше, щоб виглядати круто. «Чи допоможе це мені отримати результати, яких я прагну?» Коли ви зосереджені на створенні дивовижного майбутнього, вам властиво більше цінувати теперішнє. «Чи це допоможе іншим людям (включно з тими, у яких ви купуєте)?» «Чи полегшить це моє життя та чи звільнить мене настільки, що я почну шукати ще більше… задоволення?» Якщо потенціал задоволення відповідає вашому бюджету, тоді ви можете спокійно дозволити собі таку покупку.

Коли я роблю покупку, то насамперед звертаю увагу на те, чи отримаю разом із нею певний заряд енергії. По-друге, я зважаю на її реальну вартість у доларах. Це означає, що я можу удавати з себе баронесу, а за хвилину поводитись, як остання скнара. Так було одного дня в міжнародному аеропорті Ванкувера.

Коли я прибула в аеропорт, посадка на мій рейс уже п’ять хвилин як закінчилася. Кілька років я мріяла відвідати один спа-салон у Нью-Мексико. Комплекс спа-процедур я вже замовила, тож якби я не з’явилася там вчасно, усі мої мрії розвіялися б за вітром, як перекотиполе в горах Санґре-де-Крісто[114].

Я швиденько зробила певні емоційні підрахунки. Я могла забронювати місце на новий рейс, відмовитися від попереднього замовлення чи полетіти чартером з іншого аеропорту. Чого були варті всі мої переживання? Скільки ще я була готова заплатити, щоб моя мрія не обернулася на прах? Я вирішила, що можу витратити до двох тисяч баксів, аби врятувати свої плани, що було вкрай легковажним рішенням — мамі про таке я точно не розповім. Я мала твердий намір зробити що завгодно, аби потрапити туди, знайшовши цьому логічне обґрунтування. На моє переконання, ейфорія від цілющого відпочинку в горах дала б мені можливість працювати продуктивніше, і таким чином я б швиденько відшкодувала витрачені гроші.

На щастя, мені довелося сплатити лише $150 за перереєстрацію. Я була в захопленні — незабаром я насолоджуватимуся своїм омріяним відпочинком. До того ж $2000 залишилися моїми. Я почувалася сексуальною, усвідомлюючи, що готова потурати собі. «Хай йому біс, дівчинко, гарно ж ти собі догоджаєш!» Я забрала свій посадковий талон, пішла в буфет і взяла з прилавка пакетик із глазурованим мигдалем.

— П’ятнадцять