Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій - Володимир В'ятрович

Протягом 17—23 лютого 1943 р. неподалік від Олеська відбулася Третя конференція ОУН(б), у якій узяли участь «урядуючий провідник» бандерівської ОУН М. Лебедь, військовий референт Головного Проводу ОУН(б) Р. Шухевич, а також В. Охримович, Д. Маївський, 3. Матла, Р. Кравчук, М. Степаняк та інші керівники націоналістичного підпілля. Попри гострі дискусії, які точилися під час нарад, було ухвалене остаточне рішення про масштабний виступ проти німців оунівської партизанської армії, яка мала дістати назву «Українська визвольна армія». Однак ця назва згодом була відкинута через те, що у вермахті з колишніх військовополонених-українців створювали окремі фронтові батальйони, які за зразком Російської визвольної армії генерала А. Власова були названі Українським визвольним військом. Аби уникнути подібності з найменуванням українських частин при німецькій армії, керівництво бандерівських загонів у квітні-травні 1943 р. почало використовувати запозичену в Т. Боровця назву «Українська повстанська армія».

Загалом стосунки бандерівських військових загонів з іншими українськими партизанськими групами були доволі драматичними: переговори про об’єднання зайшли в глухий кут. У травні 1943 р. керівник підпілля ОУН(б) на Волині та фактичний командир загонів бандерівської УПА Д. Клячківський (Клим Савур) віддав наказ про насильницьке об’єднання під своїм командуванням загонів, які створили мельниківці та Т. Боровець. До середини липня 1943 р. усі українські партизанські групи були уведені до складу УПА Клима Савура. Залишки загонів Т. Боровця він перейменував на Українську народну революційну армію, і проіснували вони лише до жовтня 1943 р., коли отаман остаточно розпустив своїх «козаків».

Весна 1943 р. дозволила керівництву ОУН(б) на Волині та Поліссі активізувати формування великих стаціонарних партизанських груп. Серйозно посилилися перші відділи лісової армії за рахунок 3000—5000 працівників української допоміжної поліції та господарських служб, які 15 березня 1943 р. організовано втекли від німців і перейшли до повстанців. На базі партизанських загонів та допоміжної поліції у квітні-травні 1943 р. було сформовано перші значні з’єднання УПА: Дубового (Івана Литвинчука), Енея (Петра Олійника), Рудого (Юрія Стельмащука), Рубашенка (Степана Коваля), Сосенка (Порфирія Антонюка).

Спершу всією діяльністю повстанських загонів керували військові штаби територіальних округів ОУН(б), а координував їхню роботу вже згадуваний військовий референт ОУН(б) на Волині та Поліссі В. Івахів. Після його смерті провідник ОУН(б) північно-західних українських земель Д. Клячківський дещо реорганізував територіальну систему українських повстансько-партизанських груп. Фактично територіальні оунівські військові штаби були перетворені на штаби з’єднань підпільної армії. Наявні групи УПА почали масштабно реорганізовуватися наприкінці весни — влітку 1943 р.

Для повстанських з’єднань визначили чіткі межі діяльності, створили так звані групи УПА. Група під командуванням І. Литвинчука (Дубового) дістала номер «01» і криптонім «Заграва». Вона охопила територію центральної й північної частини Рівненщини та Пінщину. Група під командуванням П. Олійника (Енея) дістала номер «02» і криптонім «Богун», охопивши територію південної Рівненщини, північної Тернопільщини та північної частини сучасної Хмельницької області. Сили Ю. Стельмащука (Рудого), С. Коваля (Рубашенка), П. Антонюка (Сосенка) були об’єднані в групу УПА «03» з криптонімом «Тури» («Турів») під командуванням Б. Бедрика (Клима). Вона охопила територію Волинської області та південну Берестейщину. На базі окремих сотень було сформовано групу УПА «04» з криптонімом «Тютюнник» під командуванням П. Гудзоватого (Орла), яка поширила діяльність на територію Житомирської та північно-західні райони Київської області.

У липні 1943 р. Д. Клячківський на основі групи УПА «Заграва» сформував та очолив перше Головне командування УПА. Через місяць було остаточно сформовано штаб УПА, до роботи в якому залучили офіцерів колишньої армії УНР — підполковника Л. Ступницького (шеф штабу) та полковників М. Омелюсика й І. Литвиненка.

З осені 1943 р. до безпосередньої роботи в УПА долучився Р. Шухевич із групою військових фахівців, які свого часу пройшли якісну підготовку в польській або німецькій армії. Вони розпочали чергову реорганізацію Повстанської армії. У листопаді 1943 р. було створено Головну команду УПА, на чолі котрої став підполковник Р. Шухевич (Тарас Чупринка), та Головний військовий штаб, який із грудня 1943 р. очолив майор О. Гасин (Чарнота, Лицар), а з січня 1944 р. — майор Д. Грицай (Перебийніс). Штаб поділявся на сім відділів: І — оперативний, II — розвідувальний, III — тиловий, IV — організаційно-персональний, V — вишкільний, VI — політвиховний, VII — військово-інспекційний.

Специфікою роботи Головного військового штабу та Головної команди УПА була постійна зміна місця перебування й робота винятково з поточними документами (усі архівні матеріали зберігали в спеціальних криївках, а менш важливі папери знищували).

У період реорганізації до складу УПА було включено загони створеної в Галичині навесні 1943 р. Української народної самооборони, що посилило лісову армію приблизно на 10 000 осіб.

Територія діяльності УПА була поділена на три краї, або генеральні воєнні округи: УПА-«Північ» (на зламі 1943— 1944 рр. охоплювала Волинь, Західне Полісся, Холмщину, Грубешівщину, Житомирщину, північно-західну Київщину), УПА-«Захід» (територія Галичини, Карпат, Буковини, Закарпаття), УПА-«Південь» (територія сучасних Хмельницької, Вінницької, частково Черкаської та Кіровоградської областей). Планували створити й УПА-«Схід» на території Чернігівського й Сумського Полісся, однак там перебували лише невеликі рейдові групи УПА й кілька малочислених місцевих загонів. Кожна генеральна воєнна округа мала окремого командира та Крайовий військовий штаб. На початку 1944 р. командирами країв були призначені Д. Клячківський (Омелян Кримський, Клим Савур, Старий, Кошіль, Охрім) в УПА-«Північ», В. Сидор (Ростислав Вишитий, Шелест, Конрад, Крегул, Кравс) в УПА-«Захід», В. Кук (Леміш, Ле, Медвідь, Коваль) в УПА-«Південь».

Генеральні воєнні округи поділялися на воєнні округи. В УПА-«Захід» воєнні округи поділялися на тактичні відтинки, а в УПА-«Північ» включали військові надрайони та райони. В ідеалі на території генеральних воєнних округ мали дислокуватися й діяти повстанські групи, які за чисельністю й структурою відповідали б армійському корпусу, на території воєнної округи — дивізії, на тактичному відтинку — полку, у надрайоні — батальйону, а в районі — роті.

Головний військовий штаб УПА та крайові військові штаби здійснювали функції координування збройної боротьби, натомість штаби воєнних округ займалися безпосередньою підготовкою та керуванням бойовими операціями. Власне, своєрідною рисою УПА було те, що в лісовій армії не існувало тилових або допоміжних частин, вона складалася зі штабів та бойових частин і відділів. Роль тилу (запілля) в УПА виконувала організаційна мережа ОУН(б), яка мала власну територіальну структуру, відповідала за постачання бойових частин і відділів УПА, керувала своїми воєнізованими формуваннями — самооборонними кущовими відділами, займалася ідеологічною підготовкою молоді, мала свою систему медичної опіки —