Вбивці на борту - Гюнтер Проділ

Берк був багатою здобиччю, бо виконував надзвичайні доручення Лакі Лючано, Альберто Анастазіа та Віто Дженовезе, тобто верхівки синдикату, тих, кого інші його члени поважно називали «вершками суспільства». Тому-то Сирагуза негайно прибув до Нью-Йорка. Перш за все він вдався до запобіжних заходів: затримання Берка було приховано від преси, в усіх необхідних документах він виступав під фальшивим прізвищем; лише обмежене коло відповідальних осіб знало, хто він такий. Це було необхідно, оскільки у синдиката «довгі руки», які будь-що прагнутимуть захопити небезпечного свідка.

Сирагуза особисто допитував Берка. І після тижневих виснажливих допитів той почав вибовкувати важливі речі. Та зовсім не тому, що в нього заговорила совість: у такий спосіб Берк жадав уникнути ув'язнення. Коли ж Сирагуза запропонував йому виступити свідком обвинувачення (за американськими звичаями, у цьому випадку злочинець вважається невинним), гангстер відразу ж погодився і виказав організаторів останньої авантюри: то були знов-таки Лючано в Неаполі та Дженовезе в Нью-Йорку.

Після того, як Берк підписав протокол останнього допиту, його мали випустити на волю. Проте він відхилив цю пропозицію і благав залишити його до процесу у тюрмі. Що ж, він мав цілковиту рацію: убога камера значно краща за домовину, придбану казною; в тому ж, що він опиниться саме в домовині, у Берка не було жодного сумніву, оскільки суворі закони синдикату були йому добре відомі.

Здавалося, цього разу декому з «вершків» доведеться змінити розкішну домівку на похмурий тюремний каземат. Проте, коли поліцейські агенти видобули Віто Дженовезе — людину, про яку всій Америці було відомо, що вона не заробила у житті й шеляга, однак володіє тридцятьма мільйонами доларів, — і повели його до автомашини, він життєрадісно вітав репортерів:

— Дрібна формальність, хлопці. Невдовзі повернуся!

Дійсно, Дженовезе мав усі підстави для подібної заяви: вже одинадцять разів його ув'язнювали, одинадцять разів сидів він на лаві підсудних — і кожного разу вивільняли за браком доказів, бо завжди бракувало свідка, який би підтвердив перед судом, що Дженовезе справді здійснив інкриміновані йому злочини. Щоправда, одного разу така людина знайшлася — Гаррі Уестен, дрібний гангстер. Та коли поліцейський ескорт віз Уестена до суду, з-за якогось рогу виринула вантажна машина і перекинула чорний лімузин. Коли ескорт очуняв, Уестена вже не було, але численні перехожі — все це трапилось опівдні, у самому центрі Нью-Йорка — одноголосно твердили, що бачили, як свідка обвинувачення схопили двоє здорованів, вкинули у машину і миттю зникли. Через два місяці поліції пощастило спіймати гангстерів, які вкрали, а потім вбили Гаррі Уестена. Це були професійні вбивці, ладні за гроші відправити на той світ рідного батька. Вони визнали, що дістали доручення від одного з поплічників Дженовезе, проте, не від нього самого, а це відбирало в їхнього свідчення обвинувальну силу. Отже, і того разу Дженовезе вийшов сухим із води. Чого ж було лякатися тепер?

Окрім Дженовезе, в цій справі було заарештовано ще сімох членів синдикату — посередників у торгівлі наркотиками. Та то були вкрай скромні добродії: вони запевняли, ніби ніколи не чули чи то про Лючано, чи то про Дженовезе, та й взагалі прагнули відмовчуватися, і не було жодної надії перетворити їх на свідків обвинувачення. Отже, в Сирагузи лишався єдиний козир — Елмер Берк.

За кілька днів до суду Берк, що й досі за власним бажанням перебував у в'язниці Канзас-Сіті, раптом одержав повідомлення з прокуратури: Берка сповіщали, який адвокат захищатиме його на процесі. Звісно, гангстер розхвилювався, бо ж цілком слушно гадав, що, як свідка обвинувачення, його звільнено від кримінальної відповідальності. Навіщо ж йому тоді адвокат? Щоб з'ясувати це непорозуміння, Берк зажадав негайної зустрічі з прокурором.

Наступного ранку Берка вилучили з камери і повели до адміністративного корпусу в'язниці, безсумнівно, як гадав гангстер, на побачення з прокурором. Швидкісний ліфт підняв його та двох дужих наглядачів на шістнадцятий поверх; супроводжувачі постукали у двері кімнати 384 (до речі, однієї з небагатьох, на вікнах якої не було ґрат). Двері відчинилися, на порозі з'явився якийсь енергійний пан; Берк бачив його вперше. Він на мить розгорнув перед наглядачами своє посвідчення, зауважив, що має балакати з в'язнем віч-на-віч. Після цього двері зачинилися, наглядачі посідали на лаву і почали чекати. Через кілька хвилин вони почули придушений скрик, проте не взяли це до уваги, бо в'язні тільки те й роблять, що кричать, ревуть або стогнуть. Та ще за кілька хвилин пролунав сигнал тривоги, і тоді наглядачі вдерлися до кімнати. Вона була порожньою, лише попід стіною височіли малярські козли: кімнату щойно відремонтували. Вікно було широко розчинене. Визирнувши з нього, наглядачі побачили тринадцятьма поверхами нижче, на галереї, розпластане тіло Берка. Енергійного пана, який викликав Берка ніби для бесіди, не знайшли, хоч іншого виходу з кімнати не було, втекти ж через вікно з шістнадцятого поверху було просто неможливо. Газети, що жваво обговорювали це загадкове вбивство, дійшли одностайного висновку: ніякого чиновника взагалі не існувало, просто підкуплені синдикатом наглядачі самі викинули Берка з вікна.

Так зник єдиний дорогоцінний свідок Сирагузи. Втім, не один. Наступного дня у каплиці центральної нью-йоркської в'язниці було знайдено труп П'єтро Муньяні — людини, що передала на борту «Індепенденс» статую апостола Елмеру Берку. Муньяні, зарізали. Однак і тут, так само, як і в Канзас-Сіті, поліції не вдалося знайти й сліду вбивць.

Сирагуза зазнав нищівної поразки. Що ж, недарма весело всміхався репортерам Віто Дженовезе, бо знав: і цього разу дбайливо налагоджений, вивірений, як годинник, гангстерський апарат його синдикату не схибить.

Біографія Дженовезе — суцільна низка злочинів. 15-річним хлопцем він разом з батьками-бідняками прибув до Штатів. Саме бідність, яку Дженовезе зненавидів ще на батьківщині, штовхнула юнака на шлях злочинів. Цей шлях вів через нью-йоркський порт — одвічне гангстерське кубло, де Дженовезе швидко порозумівся з бандитами, а вони, в свою чергу, також швидко оцінили здібності новачка. Злодій, грабіжник, вимагатель, контрабандист, зрештою, торговець наркотиками — ось щаблини його подальшої кар'єри.

Вже на початку тридцятих років молодий Дженовезе — значуща фігура в синдикаті: керівник відділу, що займався імпортом наркотиків, довірена особа «вершків» — Лакі Лючано, Френка Кастелло, Альберто Анастазіа. Трохи згодом він підіймається ще вище, стає ад'ютантом самого Лючано. Але невдовзі потрапляє в