Вбивці на борту - Гюнтер Проділ

Річард Геймс кивнув головою. Чиновник підвівся, підкинув угору запальничку, впіймав її і підійшов до дверей.

Геймс побачив тільки, що він впустив у кімнату жінку у глибокому траурі. Лише коли вона опинилася в освітленій частині кімнати, він упізнав Ліну Керш, вдову свого загиблого друга.

Чиновник запропонував їй сісти. Коли Ліна Керш відкинула вуаль, Геймс здригнувся: двоє сповнених ненависті очей дивились повз нього.

На першому допиті Ліні Керш встигли повідомити, що ФБР вважає Річарда Геймса вбивцею її чоловіка.

— Місіс Керш, — почав чиновник, — чи не допоможете ви нам трохи освіжити пам'ять містера Геймса?

Жінка кивнула. Геймс пильно дивився на неї.

— Ми знайомі з війни, — сказала Ліна Керш. — Містер Геймс, мій чоловік і я були колись друзями.

Річард Геймс похнюпився.

— Тоді,— продовжувала місіс Керш, — ми були дуже молодими, дуже романтичними, сповненими фантазій. В Нью-Йорку тоді було дуже модно належати до ліворадикальних гуртків. Ми виграли війну, і росіяни були нашими союзниками. Містер Геймс був членом комуністичної партії і вміло використовував у своїх інтересах наше патріотичне захоплення. Він довго умовляв мого чоловіка, аж доки той і собі не став членом партії.

— Чи не знаєте ви, був містер Геймс свого часу керівним функціонером? Я маю на увазі, чи не виділявся він серед інших комуністів? — спитав чиновник.

— У мене було враження, що він є ватажком комуністичної групи, з якою ми спілкувалися. Він був дуже активний, — відповіла Ліна Керш.

Геймс виринув зі стану заціплення. Він хотів запитані її про щось, але слідчий відразу ж втрутився:

— Ну, містер Геймс, як справи з іншими вашими показаннями? Чи повинен я вірити їм?

Кивком голови він наказав вивести Ліну Керш з кімнати. Коли двері за нею зачинилися, він знову звернувся до Річарда Геймса:

— Отже, Геймс, що ми робитимемо далі? Чи не краще вам погодитись на мою пропозицію?

Геймс втратив самовладання. Він кричав п'ятьом агентам в обличчя, то він невинний. Він бушував, плакав і, зрештою, остаточно виснажений, втратив свідомість.

Йому дали кілька годин перепочити і знову відновили процедуру допиту в іншому приміщенні, без вікон, і в зовсім не такому поблажливому тоні, як першої ночі. Цими безперервними перехресними допитами Геймса довели до стану повної прострації. Коли б він хоч трішечки був винний у замаху, він тепер признався б у цьому. Він взагалі визнав би все, чого б зажадали бід нього агенти ФБР. Але він нічого не знав про «агентів Кремля». Він не знав ніяких шпигунських груп. Він ніколи в житті не бачив пекельної машини і навіть не тримав у руці динамітного патрона…

Агенти ФБР не обмежилися, проте, допитами Річарда Геймса. Полювання на «злочинців-комуністів» велося по всій країні. В багатьох містах влаштовувалися масові арешти, людей допитували, били, шантажували. Але нових даних не з'являлося. Розшуки убивців сорока чотирьох пасажирів літака перетворилися на найбільше полювання на відьом в історії США!

Природно, що під лупу агентів потрапили й родичі літньої жінки, яка вперше в житті сіла в літак, щоб відвідати дочку на Алясці. Єдиними її родичами по цей бік Полярного кола виявилися син від першого шлюбу на ім'я Джек Грехем та його дружина. Дочка на Алясці відразу ж вибула з числа підозрюваних, бо не мала жодної можливості підкласти бомбу в літак. Але сином агенти зайнялися, бо, за даними поліції, він кілька разів притягався до відповідальності за підробку чеків та подібні злочини.

Коли агенти пильніше придивилися до минулого Джека Грехема, вони наштовхнулись на кілька безуспішних спроб з його боку шляхом шахрайства одержати страхувальні премії. Наприклад, він якось застрахував на велику суму свою старезну обшарпану автомашину, а потім вночі залишив її на залізничному переїзді. Цілком очевидно, що він хотів обманути страхову компанію, але довести цього поліція не могла, і до суду справа не дійшла. За кілька місяців по тому в автобуфеті, подарованому йому матір'ю, аби він міг заробляти на життя, вибухнула газова піч, причому в касеті для грошей згоріли начебто п'ять тисяч доларів. Коли страхове товариство погодилося виплатити страховку лише після ретельної поліцейської перевірки обставин вибуху, Грехем несподівано сам відмовився від своїх вимог.

Документ за документом про минуле Джека Грехема свідчили, що йдеться про молодика з кримінальними прагненнями, який ніколи не хотів жити чесною працею. Контрабанда алкоголю, торгівля наркотиками, шахрайство на скачках — усе це були далеко не найсерйозніші ґешефти, якими він займався. Але коли він дійсно дістав одного разу тверду посаду касира на фабриці, то при першій же нагоді вкрав чекову книжку власника. Підробивши підпис останнього, Грехем одержав у банку чотири тисячі доларів; за дві тисячі купив собі вже не нову спортивну автомашину, а решту розтринькав під час розважального турне на ній. Коли ж у кишені не лишилось ані цента, сам з'явився до поліції, його присудили до двох років ув'язнення, але через два місяці умовно випустили на волю, бо його мати тим часом повернула вкрадену ним суму власникові фабрики. З того часу Грехем у полі зору поліції не з'являвся і, здавалось, став на шлях виправлення: одружився, почав працювати у великому гаражі, де мив машини.

20 січня 1956 року Джека Грехема та його молоду дружину вперше викликали до ФБР. Потрібен він був для чисто формальної процедури. Слідчий хотів закрити справу Грехемів, а для цього до неї треба було додати протокол допиту.

Першим допитували Джека Грехема. Під час розмови, коли слідчий передав йому сумку матері, яку знайшли непошкодженою серед уламків літака, і Грехем розкрив її, щоб переконатися, що там е всі речі й документи, зазначені в реєстрі, з сумки випав складений вчетверо папірець. Слідчий підняв його. Це була квитанція на додаткову оплату багажу. Скоріше для форми, ніж підозрюючи щось, чиновник ФБР запитав:

— Які ж це важкі речі везла ваша мати, що їй навіть довелося доплачувати гроші?

— Хтозна, що вона там напакувала, — відповів Грехем. —