Застосування практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві: Науково-методичний посібник для суддів. - Тетяна Іванівна Фулей

заявники, як добросовісні набувачі, так і не отримали компенсації за вилучене у них майно.

Рекомендовані рішення ЄСПЛ:

«Андрій Руденко проти України» (Andriy Rudenko) від 21 грудня 2010 року, заява № 35041/05 — ЄСПЛ визнав, що беручи до уваги важливість вимоги, встановленої в національній правовій системі щодо попередньої компенсації (частина друга ст. 365 ЦК покладала обов'язок завчасно внести вартість частки заявника у квартирі на депозитний рахунок суду першої інстанції як передумову винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні), ЄСПЛ вважає, що рішення національних судів не мали юридичної підстави, оскільки суди свавільно відхилилися від писаного права, не надавши обґрунтування. У справі заявника протилежна сторона не внесла вартість частки на рахунок, конкретні та відповідні аргументи заявника стосовно нездійснення протилежною стороною необхідного платежу національні суди не взяли до уваги, і заявника було позбавлено його майна, відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що не було задоволено вимог другого речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу стосовно оскаржуваного позбавлення заявника його майна.

«"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04 — ЄСПЛ визнав, що поведінка державних органів була свавільною та становила собою зловживання, наслідком чого було позбавлення підприємства-заявника його майна у порушення усіх гарантій статті 1 Першого протоколу.

Загальні вимоги щодо виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-11 Конвенції

Звернути увагу на:

• структуру статей 8-11 Конвенції;

• виправданість втручання у права, гарантовані Конвенцією — за сукупності трьох умов:

43. Втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 10011002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Рішення у справі «Курочкін проти України» (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року, заява № 42276/08.

Отже, втручання у права, гарантовані статтями 8-11 Конвенції є виправданим, якщо воно:

1) передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 р., заява № 18139/91, п. 37:

Під терміном «закон» […] слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Втручання «згідно із законом»

Відповідно до практики ЄСПЛ, до «якості» закону висуваються такі вимоги:

— доступність;

— передбачуваність;

— достатньо чітко встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих органам влади, та спосіб їх здійснення.

Ступінь чіткості, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів — який в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, — значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється даний закон, а також кількості та статусу тих, кому цей закон адресований (див. рішення у справі «Фогт проти Німеччини» (Vogt v. Germany) від 2 вересня 1995 р., серія А, № 323, заява № 17851/91, п. 48). Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах.

Рішення у справі «Реквеньї проти Угорщини» (Rekvenyi v. Hungary) від 20 травня 1999 р., заява № 25390/94, п. 34.

Рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості та статусу тих, до кого він застосовується.

Рішення у справі «"Ґроппера радіо АГ" та інші проти Швейцарії» (Groppera Radio AG and Others v. Switzerland) від 28 березня 1990 р., серія А, № 173, заява № 10890/84, п. 68.

Якщо ЄСПЛ дійде висновку, що національне законодавство не відповідало вимогам якості закону, тобто що втручання не було «встановлене законом», він констатує порушення, не вдаючись до аналізу інших критеріїв, таких як відповідність втручання легітимній меті чи його необхідність, як це було, наприклад, у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine) від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11:

52. Суд повторює, що вислів «встановлено законом» у статті 11 Конвенції вимагає не лише того, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться. Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку, аби бути здатними — за потреби, за відповідної консультації, — передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою їхня дія (див., наприклад, рішення у справах «"Sunday Times" проти Сполученого Королівства (№ 1)» (Sunday Times v. the United Kingdom) (no. 1), від 26 квітня 1979 року, п. 49, серія A, № 30; «Реквеньї проти Угорщини» (Rekvenyi v. Hungary) [ВП], заява № 25390/94, п. 34, ECHR 1999-Ш; «Ротару проти Румунії» (Rotaru v. Romania) [ВП], заява № 28341/95, п. 55, ECHR 2000-V; та «Маестрі проти Італії» (Maestri v. Italy) [ВП], заява